Главная страница
Навигация по странице:

  • Політичні

  • Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів


    Скачать 3.21 Mb.
    НазваниеНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
    АнкорПрикладна політологія. Бойко О. Д.doc
    Дата27.12.2017
    Размер3.21 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаПрикладна політологія. Бойко О. Д.doc
    ТипНавчальний посібник
    #13258
    страница15 из 39
    1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   39

    Політичні технології у політичній практиці 185

    — ті, хто дебатує, повинні мати не лише високу загаль­
    ну і політичну культуру, а й уміти брати участь у дискусії
    (не кожного професіонала, відомого політика можна
    сприймати як учасника дискусії, на це здатні лише публіч­
    ні політики, а таких небагато).

    Масові акції. Характерною їх особливістю є вплив на широку, часто різноманітну за соціально-демографічними характеристиками аудиторію, суттєвим недоліком — де-персоналізованість цього впливу. Найчастіше з метою охо­плення якнайширших верств населення використовують:

    • демонстрації, мітинги. Такі політтехнологічні мето­ди ефективні в період соціальних хвилювань, невдоволен­ня владою, особливо в країнах з емоційним населенням;

    • концерти на користь кандидата. Технологія не нова, бо у Давньому Китаї ще за 2000 р. до н. е. при імператорі іс­нувала «Палата пісень», яка збирала популярні пісенні твори яскравого антиурядового змісту. Потім на їх мелодії Складали слова, що славили імператора, по всіх селах під охороною відправляли співаків, які виконували популяр­ні мелодії зі словами нового змісту. Такими були перші ««пісенні» технології влади, спрямовані на підтримку пра­вителя. Масами опановувала ідеалізована, присмачена ху­дожньою фантазією, спроможна збудити емоції теорія, а пісня була ідеальним інструментом для цього. Таку техно­логію ефективно застосували партія більшовиків. На су­часному етапі це пісенні фестивалі, концертні тури зі спе­ціально створеними піснями, кліпами тощо;




    • пікетування урядових будинків. Як правило, до цього вдаються групи тиску, відстоюючи інтереси певних політичних, соціальних сил. Застосування цієї технології Може обмежуватися законодавчо;

    • блокування магістралей. Ця технологія є однією із найрезонансніших та найефективніших. Однак засто­сування її також часто має законодавчі обмеження.

    Технології формування політичного ландшафту. Ці технології складніші, ніж рекламні або масові, оскільки передбачають застосування універсальних принципів, під­ходів, технік щодо ведення виборчої кампанії, реалізації стратегічних схем, спрямованих на формування контексту виборів (перелік кандидатів, порядок денний, елітний роз­клад тощо) і технології здійснення політичної влади. Тех­нологіями формування політичного ландшафту є:

    — техніка розподілу плюралізму влади. Як свідчить
    практика, не всі можновладці наділені однаковими влад­
    ними повноваженнями. У політиці контрольний пакет

    186 Прикладні політичні технології

    владних акцій становить приблизно 10% на відміну від економічного (51%). Особливо важливим є контроль над збройними силами. Наприклад, у 1973 р. президент Чилі С. Альенде політично був приречений на поразку, оскіль­ки не мав контролю над армією.

    Не менш важливим є використання суб'єктом влади (посадовою особою, державним органом) інструментів і ме­ханізмів дискреції (наділення конкретного виконавця пра­вом тлумачити закон і відповідно застосовувати його на власний розсуд);

    • піднесення іміджу політика. Для створення і під­тримання іміджу політика, вигідного позиціонування його на фоні конкурентів усі акції чітко моделюють, режи-сують і подають суспільству з відповідними акцентами, свідомо замовчуючи певні факти. Наприклад, на зустріч з англійського королевою запрошують тільки спеціально обра­них журналістів, їх поведінка суворо регламентується, а про все, що там відбувалося, писати забороняється. Це створює і підтримує ореол аристократичної вишуканості;

    • відгородження від конкурентів. Суть цього прийому полягає у піднесенні іміджу одного політика і намаганні якомога більше скомпрометувати інших. Такі дії можуть мати явний або прихований характер;

    • створення образу вампіра. З метою відволікання уваги від сутнісних рис образу політика, його справжнього громадянського, політичного портрета, конкуренти нама­гаються зосередитися на його недоліках або навмисно спровокованих фактах із життя цього політика, які ком-проментують його;

    • використання незрозумілої лексики з метою дискре­дитування опонента. Грамотне їх застосування породжує непорозуміння, дезорієнтує виборців. Наприклад, амери­канський сенатор К. Паппер зазнав поразки на виборах, оскільки один із його суперників, виступаючи перед ауди­торією, заявив: «ФБР і кожен член Конгресу знають, що Клод Паппер — безсоромний екстраверт. Більше того, є підстави вважати, що він практикує непотизм стосовно братової, сестра його була феспіанкою у гріховному Нью-Йорку. Нарешті, і в це важко повірити, добре відомо, що до одруження Паппер практикував целібат». Обурені ви­борці, які проголосували проти нього, не знали, що екстра­верт — товаристська людина, непотизм — заступництво родичам, целібат — безшлюбність;

    • демонстрація можливостей. Вона полягає в публіч­ному виявленні сили, можливостей, ресурсів політика, щоб вигідно позиціонувати себе на фоні конкурентів;

    Політичні технології у політичній практиці 187

    • участь (неучасть) у великих подіях. У країнах із роз­винутими і стійкими демократичними традиціями не­участь кандидата у передвиборних дебатах означає його політичний крах, а в тих, що не позбулися тоталітарних, авторитарних рудиментів, — додає йому переваг, оскільки свідчить про силу кандидата, впевненість у собі, спромож­ність нав'язувати свою думку, приймати радикальні рі­шення;

    • створення криз. Метою такого підходу є дестабіліза­ція ситуації, створення нового порядку денного, переклю­чення уваги на інших суб'єктів політичного процесу. Для цього не гребують терактами, акціями психологічного за­лякування тощо. За протилежного (аналітичного) підходу політик і його команда на основі детального вивчення по­літичної ситуації намагаються з вигодою для себе долучи­тись до неї;

    • використання інститутів громадянського суспіль­ства. Формування суспільної думки про політика відбу­вається також унаслідок його діяльності щодо створення фондів, рухів, ініціювання важливих суспільних акцій та участі в них;

    • «кандидат підтримки». Доручення до виборчого процесу осіб, завданням і метою яких є непряма чи пряма підтримка реального кандидата (виступи на його користь, зняття з виборчих перегонів за власною ініціативою);

    • боротьба із владою. За такого підходу зосереджують увагу на відмінностях, конфлікті інтересів влади та вибор­ців, демонструють власні унікальні можливості подолання Цього конфлікту, захисту прав людей;

    • гра у патріотизм. З метою використання патріотич­них почуттів виборців політик ініціює резонансні патріо­тичні акції і бере активну участь у них.

    Психотехнології. Серед цих технологій розрізняють:

    — залякування. Суть його полягає у провокуванні,
    нагнітанні в населення страху, що прихід до влади певно­
    го політика, політичної сили може суттєво погіршити його
    становище, спричинити різноманітні загрози. Ця техноло­
    гія активно використовувалася в Україні під час прези­
    дентських виборів у 1999 р. (у разі перемоги комуністів не­
    минучі черги і репресії), в 2004 р. (залякування націоналіз­
    мом, фашизмом, американізмом, яке мало асоціюватися з
    перемогою В. Ющенка; криміналізацією країни — з пере­
    могою В. Януковича). До подібних технологій вдавалися і
    н& парламентських виборах. Іноді для цього знаходили
    °ДІозних, візуально непривабливих осіб, які декларували

    188 Прикладні політичні технології

    неприйнятні для цивілізованого середовища заяви, ствер­джуючи, що з приходом конкретної політичної сили до влади вони нарешті зможуть реалізувати свої наміри;

    — нейролінгвістичне програмування. Психологи дове­
    ли, що завдяки цілеспрямованому впливу на підсвідомість
    людини можна спрямувати її поведінку в потрібному на­
    прямі. Для цього образ будь-якої людини пов'язують з пев­
    ною емоцією, при згадці про яку виникає потрібне маніпу­
    лятору переживання. Наприклад, під час виборів 2002 р.
    було використано двохвилинний кліп «Одна-єдина Украї­
    на. Історія залежить від тебе» з миготливими кадрами: ба­
    рабанний бій і відомі мелодії, які періодично виникають і
    асоціативно «нанизуються» на дріб. При «розкадруванні»
    кліпу було виявлено набір зомбувальних технологій: трансо-
    ва музика; зображення, що вводять в легкий транс; негатив­
    ні кадри. Зображення подавали в позитивному та негатив­
    ному вигляді. На негативних кадрах були тривожні зобра-

    (Сталін, Чорнобиль, битви, допит). При створенні кліпу, очевидно, виходили з того, що людина бачить світ у позитивному зображенні. Однак коли вона закриває очі, це зображення на якусь мить набуває негативного забар­влення. Отже, якщо людині, в якої розплющені очі, дати одночасно позитивну і негативну картинки, негативна глибше увійде у свідомість, тобто зображення, що мають тривожне навантаження, обов'язково підноситимуть рі­вень тривоги.

    Перша половина цього кліпу складалася з тривожних кадрів (бюст Т. Шевченка з пробитою головою, голодний хлопчик з роздутим животом), у другій — кольоровій і кра­сивій, з приємною музикою — розповідалося про діячів від влади та президента Кучму. У такий спосіб намагалися на підсвідомому рівні сформувати у людини настанову, що ра­ніше все було погано і страшно, а нині — все добре і гарно.

    У нейролінгвістичному програмуванні використову­ють й інші засоби стимулювання підсвідомості — мову, за­пахи, образи, які створюють в уяві людини ім'я, прізвище політика тощо;

    — штучне викривлення візуального образу. Знаючи
    психологічні особливості сприйняття, будь-який візуаль­
    ний образ можна подати, розраховуючи на позитивні або
    негативні емоції і відповідні настанови щодо нього. Такі
    маніпулятивні дії ґрунтуються на системі «якорів»
    фрагментів переживання людини, які відтворюють її пере­
    живання загалом. Наприклад, при згадці про політичного
    лідера у людини починає боліти голова або виникає відчут-

    Політичні технології у політичній практиці 189

    тя неспокою, оскільки її фізіологічна реакція пов'язана з відповідним досвідом минулого (сприйняття його заяв, вчинків тощо). Ця реакція впливає і на прийняття рішень, які стосуються цього політика. Сформувати її можна зазда­легідь, вдаючись до певних технологій. Для цього при під­готовці репортажу про політика зображення його навмисно роблять гіршої якості (неякісні зйомка, ракурс кадрів, звук) або використовують невигідні для нього фотографії (незграбні рухи, комічні гримаси, пози, що підкреслюють його несамостійність, залежність, загравання тощо).

    З подібною метою у відеофільмі одного з політичних блоків було розтягнуто звук і зображення на сім кадрів, унаслідок чого зображення відставало від звуку, а міміка Кандидата не відповідала його словам, створюючи вражен­ня про нечіткість його вимови. Подібні методи застосову­вала в свій час ще геббелівська пропаганда;

    — паралельне позиціонування. Суть цього прийому полягає в одночасному (паралельному) використанні і по­дальшому заміщенні формальних ознак рекламованого об'єкта (назва, логотип, гасло) неформальними (символ-зображення, символ-текст, символ-персона, символ-музи-ка). Унаслідок цього поверховий, первинний сенс нефор­мального символа є інтерпретацією використовуваного зо­браження, тексту тощо, а глибинний сенс — іміджем рекламованого об'єкта. Маючи спільний символ, обидва плани доповнюють і збагачують один одного.

    Прикладом паралельного позиціонування можна вва­жати партію «Союз людей за освіту і науку» (Росія), яка зробила ставку на кумедну і незвичну для політичного об'єднання абревіатуру — СЛОН. Завдяки екзотичності аб­ревіатури партія сподівалася привернути до себе увагу ви­борців, забезпечити запам'ятовування своєї назви.

    Партійну емблему, як і будь-яку іншу, створюють з Урахуванням правил геральдики й емблематики. Відповід­но до них колір слона на емблемі має бути срібним (білим); очі й ікла — червоні або золоті; хобот — згорнутий у кіль­це або спокійно опущений (слон з піднятим хоботом і но­гою — сурмить, або лютує). На емблемі партії слон був білого кольору, піднятий хобот означав, що він сурмить, Можливо, сповіщаючи про появу нової партії або намагаю-1іИсь привернути увагу до проблем науки й освіти. Відомо, Що зображення слона на гербах країн Азії й Африки віді­грає таку саму роль, як і зображення орла (символ влади, панування і державної прозірливості) або лева (символ гордості, мужності та хоробрості) на гербах країн Європи й ■Америки.

    190 Прикладні політичні технології

    У європейській геральдиці слон символізує військову могутність. Партія СЛОН не претендувала на статус «пар­тії влади», вона домагалася збільшення витрат на освіту і науку, тому не використовувала такі символічні ознаки, як влада, панування, військова могутність. Не акцентува­ла вона і на виграшних для будь-якого політичного об'єд­нання символічних характеристиках слона: величезний розмір, гордість, мужність, мудрість, прозірливість (ці якості відповідають позиціонуванню партії як політичної сили, що підтримує науку). Замість цього для політичної реклами вона зосередилася на абсолютно несподіваній якості тварини зі своєї емблеми, що ніяк не асоціюється ні із статусом політичної партії, ні з наукою, про що свідчить розшифрування одного з її відеороликів:

    Відеоряд

    Аудіоряд




    Анімаційний ролик виконаний у стилі дитячих малюнків







    Симпатична дівчинка гладить рукою жовту стіну

    «Мені дуже подобається

    слон»

    Стіна починає рухатися, звідкись зверху спускається жовтий хобот. Тепер видно і всього величезного жовтого слона в окулярах. Слон охоплює дівчинку хоботом і садить її до себе на спину — ближче до усміхненого сонечка







    Дівчинці радісно:

    «Тому, що добрий він!»




    Напис (немов дитячою рукою): Союз людей за освіту і науку







    Жовта заставка, на ній напис: «ЗНАННЯ — СИЛА ПАРТІЯ СЛОН!»

    Чоловічий голос: «ЗНАННЯ — СИЛА ПАРТІЯ СЛОН!»




    Зміст відео- та аудіорядів свідчить, що метою партії СЛОН було привертання уваги до себе, забезпечення за-пам'ятовуваності, створення позитивного іміджу в очах виборців за допомогою екзотичної як для політичної пар­тії назви, а також позиціонування слона як доброї до дітей тварини (більшість громадян уболіває за якість освіти). Решта партій можуть бути спозиційовані як «недобрі». В українських реаліях блок «За єдину Україну» («За їду») використав у рекламі асоціації з темою їжі, яка для люби­телів добре поїсти дуже зрозуміла.

    Політичні технології у політичній практиці 191

    Усе це свідчить про зростаючий вплив на масову свідо­мість нових інформаційних технологій і засобів конструю­вання реальності. Ефективність їх застосування залежить від ступеня відповідності штучно витворених брендів з ре­альними прагненнями населення країни чи регіону.

    «Чорні» (брудні) політичні технології. «Брудними» (некоректними, деструктивними, аномічними) техноло­гіями вважають способи приниження, дискредитації су­перників і опонентів, збирання на них «компромату», нех­туючи моральними та правовими нормами. При цьому дискредитація інколи полягає не лише у створенні нега­тивних образів опонентів, а й у демонстрації виборцям їх неспроможності протистояти цьому або гідно відповісти. До таких технологій належать:

    1. «Формувальна соціологія». її репрезентують такі са­мостійні технології, як формувальне опитування, форму­вання фокус-групи і формувальне телефонне обдзвонюван­ня. Специфіка цих технологій полягає в імітації методів соціологічних досліджень, що дає високий ефект від при­хованого впливу, оскільки при їх здійсненні відбуваються цілеспрямовані, добре зрежисовані агітаційні або антиагі-таційні дії. Наприклад, телефонне обдзвонювання можуть маскувати під опитування (з метою контрпропаганди) або під офіційне повідомлення начебто від імені штабу опонен­та. Цією технологією зазвичай послуговуються в період виборчих кампаній квазісоціологічні служби з досить гуч­ними назвами, яких насправді не існує. По закінченні ви­борів усі вони швидко зникають.

    2. Листівки і написи в «потрібному» місці. Для цього готують листівки зі спотвореним обличчям опонента, які повинні сприйматися як справжній агітаційний матеріал. їх розклеюють на автомобілях (зазвичай на вітровому склі), дверях квартир, а також роблять відповідні написи фарбою на вітринах, гаражах, стінах будинків. Як свід­чить практика, людина, на автомобілі якої написали гасло на підтримку кандидата А, ніколи за нього не проголосує.

    3. «Кандидати-спойлери» («клонування»). Для дезорі­єнтації виборців, розпорошення їх голосів опоненти іні­ціюють участь у виборах блоків, політиків з аналогічними назвами (прізвищами). У цій технології підставні кандида­ти виконують тільки одну функцію — відбирання голосів прихильників опонентів через максимальну іміджову по­дібність із ними.

    Виборча технологія, пов'язана з появою у списках, а згодом і в мандатах однакових прізвищ, не нова. В Україні

    -j_g2 Прикладні політичні технології

    вона вперше була випробувана ще в 1994 р. Під час довибо­рів народних депутатів в одному з округів, де мала балоту­ватися Ю. Тимошенко, було висунуто чотири кандидатки з таким самим прізвищем, до того ж одна з них мала ще й ім'я Юлія. Ця технологія розрахована передусім на не­уважних людей і в будь-якому разі призводить до втрати частини голосів тими, хто на них заслуговує.

    1. Нічна агітація. Вночі до двору багатоповерхівки за­їжджає автомобіль, з якого через гучномовець неприєм­ним голосом лунають агітаційні гасла начебто на користь опонента. Для підсилення негативних емоцій інколи у дво­рах, де вже побували агітаційні машини, через певний час після акції кидають петарди. Подібну мету мають також телефонні дзвінки з пропозиціями внести кошти у вибор­чий фонд опонента.

    2. Листівка з викривленим зображенням. У виборчих штабах часто навмисно спотворюють обличчя опонентів, щоб спровокувати неприємні асоціації, пов'язані з їхньою зовнішністю. З цією метою також підписують прізвищами опонентів картинки (фотографії) тварин, карикатури, скла­дають кумедні і відверто образливі віршики, «історії» тощо.

    3. Обробка листівок суперника. Спеціально сформовані мобільні групи виколупують на рекламно-агітаційних зо­браженнях опонента очі, домальовують вуса, дописують компрометуючі висловлювання тощо.

    4. Обклеювання чужого штабу. Вночі вікна і двері шта­бу кандидата-суперника обліплюють агітаційними матері­алами іншого кандидата-суперника. Внаслідок цього від­волікають від справ працівників одного штабу, провокую­чи їх нерідко вступати у ворожі стосунки зі штабом кандидата, чиї матеріали було розклеєно на приміщенні.

    5. «Дядько кандидата». Найняті виборчим штабом опо­нента особи підозрілої, неприємної зовнішності вируша­ють до квартир виборців і, відрекомендувавшись його «ро­дичами», пропонують позичити гроші на виборчу кампа­нію під «чесне слово» кандидата, обіцяючи обов'язково повернути їх.

    9. Купівля агітаторів. Кандидати, які не мають розбу­
    дованих для своєї підтримки організаційних структур,
    змушені наймати агітаторів для роботи з виборцями. Най­
    няті особи не працюють з ідейних переконань, їх легко пе­
    рекупити, запропонувавши вищу ціну, ніж перший замов­
    ник. З цих причин іноді 50—70% агітаційних матеріалів
    не доходять до виборців. Нерідко політики намагаються
    заслати до штабів конкурентів своїх людей, щоб мати яко-

    Політичні технології у політичній практиці ^дз

    мога більше інформації про їхні плани і справи, саботува­ти, скомпрометувати, провалити їх акції.

    1. Ознайомлення з правилами заповнення бюлетенів. У спеціально підготовленій листівці про те, як правильно заповнити бюлетень для голосування, проти потрібного кандидата роблять позначку і в такому вигляді поширю­ють її серед виборців. Дехто цього не зауважує і механічно голосує так, як показано на листівці, а тих, хто звертає увагу на таке порушення, переконують, що це просто ба­нальний, позбавлений будь-якої зацікавленості приклад, який ні до чого виборців не зобов'язує. Насправді фахівці вважають цей прийом одним із найм'якіших способів зом-бування виборців.

    2. Нічне гуляння. Цей прийом здебільшого викори­стовують у сільській місцевості. Велика компанія розта­шовується неподалік від села і влаштовує веселе й гучне нічне гуляння, залишивши після себе згарища, купи сміт­тя, зламані дерева. Серед мешканців поширюють чутки, що гуляв такий-то кандидат зі своєю командою.

    3. «Відбирання» часу. У передвиборний період час має неабияку ціну, адже доводиться реалізовувати план власної кампанії, стежити за діями конкурентів, постійно вигадувати нові способи перешкоджання реалізації їхніх планів. Чим менше часу в конкурентів для цілеспрямова­ної роботи, зустрічей з виборцями, тим більше шансів на перемогу над ними. Щоб розладнати діяльність штабу кон­курента, відібрати в нього час, змусити витратити чимало нервів, знаходять його передвиборну друковану продук­цію, відрізають вихідні відомості і передають виборчій ко­місії для фіксування порушення. Сподіватися, що це зав­дасть значної шкоди конкуренту, марно, але часу й зусиль на підготовку різних пояснень він витратить багато.

    4. Блокування телефонів суперників. Для застосуван­ня цієї технології спершу слід дізнатися номери телефонів суперника, його виборчого штабу і довірених осіб, а потім розмістити у місцевих ЗМІ рекламу ритуальних, інтимних та інших специфічних послуг із зазначенням номерів цих телефонів. Словом, чим більше оголошень, тим більше бло­кується телефон суперника, що нерідко деструктивно діє на його стан і рівень самоорганізації його команди. Однак, може статися, що автори таких дзвінків згодом стають при­бічниками кандидата, якого вони, будучи спровокованими його суперниками, потурбували некоректним дзвінком.

    5. «Єпархіальна» газета. У регіонах, де більшість насе­лення належить до певних конфесій, видруковують газету

    194 Прикладні політичні технології

    нібито місцевої єпархії, в якій від імені церковнослужите­ля критикують одного кандидата і підкреслюють чесноти іншого, закликаючи проголосувати за нього. Іноді такі тек­сти супроводжують відповідно обробленими фотознімка­ми, на яких конкурент зображений, подібним до диявола.

    1. «Спогади» колег. Певній відносно однорідній катего­рії населення надсилають тексти, в яких від імені «колиш­ніх колег» суперника йдеться про його аморальну поведінку в минулому, потворні риси характеру, неприйнятні полі­тичні переконання, висловлювані ним погрози, що коли він прийде до влади то деяким людям (зазначається національ­на, соціальна категорія) спокійного життя не дасть.

    2. Сповідь «зґвалтованої». Написані листи від імені дівчинки, яку нібито жорстоко, зі збоченнями, зґвалтував кандидат, розносять по поштових скриньках. Як правило, пишуть їх власноруч, використовуючи лексичні конструк­ції, які містять особливе емоційне, психологічне наванта-

    3. «Слово психіатра». У газеті вміщують статтю пси­хіатра, у якій він обурюється з приводу реєстрації вибор­чою комісією кандидатом у депутати особу, яка має пси­хічні відхилення, неодноразово лікувалася. Такі заяви су­проводжують сфальсифікованими цитатами з медичної картки, психоаналітичними коментарями конкретних ви­словлювань, вчинків, манери поведінки кандидата тощо.

    18. «Похоронка». У сфальсифікованому екстреному
    випуску популярної газети на першій сторінці вміщують
    фото і повідомлення про трагічну загибель кандидата. На
    інших шпальтах друкують промовисті тексти про те, яким
    достойним був кандидат; заклики байкотувати вибори, не
    віддавати голоси на підтримку суперника кандидата (пода­
    ють прізвище найсильнішого суперника), підозрюючи
    його винним у цій «трагедії».

    1. Підкуп виборців. Найпростіша форма підкупу ви­борців пов'язана з отриманням ними винагород, благ за обіцянку віддати голос на користь конкретного кандидата. Однак нерідко виборці все одно голосують відповідно до своїх уподобань, переконань. Такий підкуп політтехноло-ги називають «неправильним», оскільки він не гарантує контрольованих результатів. Однією з форм контрольова­ного («правильного») підкупу є «карусель».

    2. Розпродаж. Через пресу або з використанням суттє­во персональних запрошень повідомляють про акційний (за зниженими цінами) розпродаж товарів (ліків, одягу, продуктів), безплатні кіносеанси, концерти відомих арти-

    Політичні технології у політичній практиці ±Q5

    стів, щоб зібрати якомога більше людей. Як правило, та­ким оголошенням довіряють і в призначений час збираєть­ся чимало охочих скористатися пропонованими можливо­стями. Однак через деякий час вони дізнаються, що нічого подібного там і не планувалося. їхнє обурення посилюється поведінкою і репліками розкішно вдягнутих, вгодованих молодчиків, які, під'їхавши до натовпу, безцеремонно за­являють, що в кандидата А багато важливих справ і він не буде займатися такими дрібницями. Спрогнозувати пове­дінку таких людей біля виборчих урн неважко, як і втрату голосів претендентом, проти якого було спрямовано акцію.

    1. «Своя людина» у виборчій комісії. Заангажована особа, яка входить до складу виборчої комісії, має чимало можливостей для публічного відстоювання інтересів пев­ного кандидата, як і способів зробити так, щоб бюлетень, яким було проголосовано проти нього, комісія визнала не­дійсним (непомітно поставлена позначка та ін.).

    2. Транспортні проблеми. У сільську місцевість, в якій, за прогнозами, очікується перемога суперника, через штучно створені транспортні проблеми можуть не довезти (або вдати, що не довезли) на виборчі дільниці бюлетені. Виборці, не дочекавшись їх, подадуться додому, а їхніми бюлетенями скористаються представники кандидата.




    1. «Слово начальника». Ця технологія передбачає від­вертий тиск на виборців і на тих, хто може безпосередньо на них впливати, з метою отримання потрібного результа­ту голосування. Як правило, до неї вдаються за наявності чіткої управлінської вертикалі, вибудованої за принципом «влада — підлеглість». Елементами такої вертикалі є чи­новники, представники силових структур і ті, хто від них залежать.

    2. «Мертві душі», фальшивки, вкидання зайвих бю­летенів. У кожному населеному пункті певна кількість осіб з різних причин не бере участі у виборах, тому за них голосують або підробляють їхні підписи. Іноді бюлетені за таких осіб заповнюють заздалегідь і вкидають у виборчі Урни. За таких умов «результати» голосування іноді пере­вищують дані математично-статистичних розрахунків, су­перечать здоровому глузду. Трапляються випадки, коли виборцям, особливо в сільській місцевості, видавали фаль­шиві бюлетні, а потім їх замінювали справжніми, з потріб­ними позначками про результати голосування.

    Технології, що зумовлюють руйнування суспільного організму, втрату керованості ним, породжують правовий нігілізм, аморальність, політичну апатію, називають де­структивними. Противагою їм є гуманітарні технології,

    196 Прикладні політичні технології

    спрямовані на досягнення політичного результату завдяки участі суб'єктів політичного процесу у вирішенні склад­них проблем.

    Загалом кількість і якість характеристики політичних технологій постійно змінюються, тому їх застосування є проблемою морального вибору політика, його штабу і фа­хівців, що їх обслуговують. Знання політичних техноло­гій, методики, способів їх конструювання і використання допомагає досягненню передбаченого результату, визна­чає здатність прогнозувати, «читати ходи» політичних су­перників, ефективно протидіяти їм.
    1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   39


    написать администратору сайта