185_kucinko_profesi Професійний довідник учителя літератури. Видавнича група "Основа"
 Скачать 1.9 Mb.
|
|
264 Розділ 4. новітні освітні технології… 4.2 сугестивна технологія Сугестивна технологія — це навчання на основі емоційного наві- ювання в стані неспання, що спричиняє надзапам’ятовування. Воно передбачає комплексне використання всіх вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (наві- ювання). Реалізація цієї концепції передбачає створення особли- вих психолого-педагогічних умов навчання людини. Для виклада- ча це означає: високий авторитет (широка обізнаність, видатні особисті яко- сті, сила переконання тощо); інфантилізація — встановлення природного середовища дові- ри, коли учень ніби доручає себе викладачеві; двоплановість під час викладу нового матеріалу: кожне слово, яке несе самостійне смислове навантаження, відповідно супро- воджується інтонацією, жестом, мімікою тощо [81, с. 216]. Ця технологія навчання була розроблена в 70-ті рр. XX ст. Г. Лозановим, який запропонував своєрідну технологію навчан- ня — цілеспрямоване навіювання на основі релаксації (розсла- блення, зменшення напруження) у звичайному стані свідомості, що сприяє виникненню ефекту гіпермнезії (надзапам’ятовування). Учений створював на своїх заняттях своєрідний настрій, зверта- ючись до яскравих образів, міміки, музики тощо. Технологія Г. Лозанова ґрунтується на таких принципах: відсутність зубріння; навчання без перевтоми; основою навчання є мотивація та пізнавальний інтерес учнів; проведення навчання великими блоками; комплексне виконання завдань. Практичне використання цієї технології довело, що кожен учень здатен запам’ятати набагато більше інформації, ніж під час традиційного навчання. Слід наголосити: якщо ці знання не зна- ходять постійного застосування, вони швидко зникають. Дуже важливо також те, що релаксопедія — активний метод опануван- ня навчальної інформації. Проте необхідно пам’ятати, що релак- сація протипоказана учням та вчителям із наявністю психічних захворювань, тому для впровадження цієї технології необхідно за- лучити кваліфікованих фахівців [75, с. 276–280]. 265 інтерактивне навчання 4.3 інтерактивне навчання Інтерактивний (англ. — interact, де inter — взаємний, act — ді- яти), здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пі- знавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, нав- чання в співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнознач- ними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексу- ють із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Органі- зація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне роз в’я зан ня пробле- ми завдяки аналізу обставин і відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, ство- ренню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу [88, с. 9]. Існує значна кількість підходів до класифікації інтерактивних технологій. Наприклад, класифікація за метою уроку та формою організації навчальної діяльності [88, с. 33] за допомогою техно- логії: кооперативного навчання; колективно-групового навчання; ситуативного навчання; опрацювання дискусійних питань. В. В. Мельник пропонує інтерактивні методи поділяти на пре- вентивні інтеракції (тренінг, консультації та ін.), імітаційні ін- теракції (інсценування, ділові ігри, диспут, «мозковий штурм» тощо), неімітаційні інтеракції (проблемна лекція, конференція, практикум тощо) [75, с. 263]. Правила організації інтерактивного навчання 1. Учнів повинно бути не більш ніж 30 осіб (найоптимальніший варіант — 20–25). Тільки в цьому випадку можлива продук- тивна праця. 266 Розділ 4. новітні освітні технології… 2. Учні повинні самостійно розробляти і виконувати правила ро- боти в малих групах. 3. Учні повинні бути підготовлені до роботи в малих групах. 4. До роботи мають бути залучені всі учні. 5. Активна участь у роботі має заохочуватись. 6. Під час занять повинна бути доброзичлива, комфортна атмо- сфера; особлива увага звертається на толерантність. Для ефективного застосування інтерактивного навчання, зо- крема, для того щоб охопити весь необхідний матеріал і глибо- ко його вивчити, педагог повинен планувати свою роботу, а саме [88, с.18]: дати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання; дібрати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми; дати учням час подумати над завданням інтерактивної вправи, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «гра- ючись» виконали його; на одному занятті можна використовувати одну (максимум — дві) інтерактивну вправу, а не їх калейдоскоп; дуже важливим є проведення спокійного глибокого обговорен- ня за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в ін- терактивній вправі; проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов’язані з інтер- активними завданнями. Для зміцнення контролю за процесом навчання за умов вико- ристання інтерактивної моделі навчання вчитель також повинен попередньо добре підготуватися: глибоко вивчити й продумати матеріал, зокрема й додатковий (наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, прикла- ди, ситуації, завдання для груп тощо); старанно спланувати й розробити заняття: визначити хрономе- траж, ролі учасників, підготувати питання та можливі відпо- віді, виробити критерії оцінювання ефективності заняття; мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найцікавіших для них випадків, проблем; оголошення очікуваних результа- тів (цілей) заняття і критеріїв оцінки роботи учнів; передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, 267 інтерактивне навчання необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо [88, с. 18]. Орієнтовна структура уроку із застосуванням інтерактивних технологій I. Мотивація навчальної діяльності учнів Мета: сфокусувати увагу учнів на проблемі та викликати інте- рес до теми, що вивчатиметься. Прийоми, методи: стисла розповідь учителя; бесіда; демонстрування наочності; нескладна інтерактивна технологія («Мікрофон», «Криголам», «Мозковий штурм» тощо). II. Оголошення теми і очікуваних навчальних результатів Мета: забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці, чого від них чекає вчитель. Рекомендації (за О. Пометун): назвати тему уроку або попросити когось із учнів прочитати її; якщо назва теми містить нові слова або проблемні запитання, звернути на це увагу учнів; попросити когось із учнів оголосити очікувані результати за текстом посібника або за записом учителя на дошці, зробленим заздалегідь, пояснити необхідні, якщо йдеться про нові понят- тя, способи діяльності тощо; нагадати учням, що наприкінці уроку вчитель перевірить, на- скільки вони досягли запланованих результатів, а також по- яснити, як оцінюватимуть їхні досягнення в балах. III. Надання необхідної інформації Мета: надати учням достатньої інформації для того, щоб на її основі вони могли виконати практичні завдання за мінімально ко- роткий час. Прийоми, методи: міні-лекція; читання тексту підручника; ознайомлення з роздавальним матеріалом; опанування інформації за допомогою технічних засобів на- вчання або інших видів наочності; застосування інформаційних технологій. 268 Розділ 4. новітні освітні технології… IV. Інтерактивна вправа Мета: опанувати навчальний матеріал, досягти результатів. Рекомендації: інструктування учнів щодо мети вправи, правил виконання, послідовності дій та кількості часу на виконання; об’єднання в групи; виконання завдання, під час якого вчитель виступає як органі- затор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учас- никам максимум можливостей для самостійної роботи та на- вчання у співпраці; презентація результатів виконання вправи. V. Рефлексія результатів Мета: усвідомити отримані результати. Прийоми, методи: індивідуальна робота; робота в парах або в групах; дискусія; усна розповідь; письмовий звіт; колективне обговорення. VI. Підсумки Мета: прояснити зміст опрацьованого, підбити підсумки опану- вання знань та встановити зв’язок між тим, що відомо, і тим, що необхідно вдосконалювати в майбутньому. Рекомендації: на першій стадії: використовуйте відкриті запитання ( Як? Чому? Що?); виражайте емоції; наполягайте на описовому, а не оцінному характері комента- рів; говоріть про зроблене, а не про те, що могло бути зроблене; на другій стадії: запитуйте про причини ( Чому? Як? Хто?); шукайте альтернативні теорії ( Чи є інша можливість?); доберіть інші приклади; наведіть думки незалежних експертів; на третій стадії: домагайтесь, щоб учні взяли на себе зобов’язання щодо подаль- ших дій. 269 технологія розвитку критичного мислення 4.4 технологія розвитку критичного мислення У філософії під критичним мисленням розуміють уміння ло- гічно мислити й аргументувати, аналітично дискутувати та пра- вильно висловлювати свою думку. У педагогічній літературі кри- тичність розглядається як усвідомлений контроль за ходом інте- лектуальної діяльності, у процесі якої відбувається оцінювання роботи, думок, вироблених гіпотез, шляхів їх доведення тощо. Критичне мислення — це здатність людини чітко виділити про- блему, яку необхідно розв’язати; самостійно знайти, обробити і проаналізувати інформацію; логічно побудувати свої думки, навести переконливу аргументацію; здатність мислити мобіль- но, обирати єдино правильне розв’язання проблеми; бути від- критим до сприйняття думок інших і одночасно принциповим у відстоюванні своєї позиції [34, с. 57]. Установка на розвиток критичного мислення вимагає організа- ції тісної взаємодії учасників навчально-виховного процесу (учня й учителя). Реалізація в навчальному процесі методології критич- ного мислення змінює дидактично раціоналізовану модель людини, яку навчають і в якої формується інтелектуальна діяльність опе- рування опанованими знаннями, на екзистенційно-гуманістичну модель людини, яка, здобуваючи знання, саморозвивається, ак- тивно формує в собі суб’єктивність та творчий потенціал. Основні характеристики та принципи критичного мислення Самостійність та індивідуальність; інформація є відправним, а не кінцевим пунктом критичного мислення; критичне мислення завжди починається з постановки й усві- домлення проблеми; критичне мислення прагне до переконливої аргументації; критичне мислення є передусім мисленням соціальним. Мета та завдання технології розвитку критичного мислення 1) Формування та підтримання пізнавального інтересу в учнів та розуміння мети вивчення цієї проблеми (теми, питання); 2) розвиток внутрішньої мотивації до цілеспрямованого навчання; 270 Розділ 4. новітні освітні технології… 3) спонукання учнів до порівняння отриманої інформації з осо- бистим досвідом і на її ґрунті формування аналітичного су- дження; 4) розвиток критичного способу мислення. Критичне мислення є складним процесом, який починаєть- ся з ознайомлення з інформацією, а завершується прийняттям певного рішення та складається з кількох послідовних етапів [75, с. 264]: сприйняття інформації з різних джерел; аналіз різних точок зору, обрання своєї точки зору; зіставлення з іншими точками зору; добір аргументів на підтримку обраної позиції; ухвалення рішення на основі доказів. Методична модель пізнавального процесу в контексті пропоно- ваної технології складається з трьох стадій: 1) виклик (демонстрування учнями первинних знань, особистіс- ного досвіду); 2) осмислення (безпосередня робота з інформацією); 3) роздуми (рефлексія). Учені М. Махмутов та Ю. Бабанський, ґрунтуючись на законах пізнання й ураховуючи психолого-вікові особливості сприйняття учнями нового матеріалу, визначили дидактичну модель уроку. Етапи уроку з розвитку критичного мислення 1. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок учнів. 2. Формування нових знань і способів дії. 3. Практичне застосування знань, умінь і навичок. Звідси випливає структура трикомпонентного уроку: 1) активізація — очікування та окреслення мети; 2) усвідомлення — змістово-пошукова й адаптивно-перетво рю- вальна діяльність; 3) рефлексія — системно-узагальнювальна діяльність, робота з результатами. Схема уроку в технології критичного мислення [32, с. 62–63] Назва етапу Сутність етапу Актуальність етапу Розминка Створення сприятли- вого психологічного клімату на уроці Теплий психологічний клімат сприяє: кращому опануванню навчального матеріалу; підвищенню авторитету вчителя; психологічному розвантаженню учнів 271 технологія розвитку критичного мислення Назва етапу Сутність етапу Актуальність етапу Обґрунтуван- ня навчання Визначення мети уроку; розвиток внутрішньої мотивації до вивчен- ня конкретної теми й предмета загалом Навчальний матеріал опановується краще, якщо: учні розуміють конкретну практичну зна- чимість для кожного із них; чітко знають, що вимагатиметься від них на уроці Актуалізація Пробудити, викли- кати зацікавленість, спровокувати учнів пригадати те, що вони знають; відтворити знання, уміння, які потрібні для подальшої роботи на уроці Створюються умови для: визначення того, що вже відомо, та того, що можна ще дізнатися; пов’язання знання з досвідом учня; «відкриття», самостійного здобування знань; підвищення ролі учнів на уроці Усвідомлення змісту Ознайомлення учнів з новою інформацією; аналіз інформації та визначення учнями особистого її розу- міння Формуються компетентності учнів з предмета (розвиваються уміння): працювати з інформацією; працювати самостійно; виділяти головне, суттєве Рефлексія Прояснення змісту опрацьованого; порів- няння реальних резуль- татів з очікуваними; аналіз причин, з яких на уроці щось відбуло- ся так чи інакше; закріплення та корек- ція опанованого; установлення зв’язків між тим, що вже відо- мо, і тим, що потрібно опанувати, навчаю- чись у майбутньому Визначаються: ступінь опанування ідей, інформації, знань; можливість використання здобутих знань; можливість обміну знаннями з іншими учнями; оцінювання та самооцінювання діяльності; необхідність корекції; ступінь диференціації домашнього за- вдання Використання прийомів (стратегій) розвитку критичного ми- слен ня з успіхом використовують у педагогічній практиці (див. Додаток). 272 Розділ 4. новітні освітні технології… 4.5 ігрові педагогічні технології навчання Поняття «ігрові педагогічні технології навчання» містить до- сить велику групу методів і прийомів організації навчального про- цесу у формі різноманітних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку — чітко поставлену мету навчання та відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді та характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять ство- рюється на уроках за допомогою ігрових ситуацій та прийомів, які виступають засобом спонукання і стимулювання до навчальної ді- яльності. Ігри виховують самостійність, формують певні естетичні та світоглядні позиції, співробітництво, комунікативність. Педагогіку гри використовують для налагодження контактів між членами групи, обміну думками й почуттями, розуміння кон- кретних проблем і пошуку способів їхнього розв’язання. Вона до- помагає: реалізувати різні потреби учасників: у русі, розрядці, у пере- живаннях, подоланні остраху, бажанні спілкуватися тощо; перебороти боязкість, сором’язливість, суспільні стереотипи тощо. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенси- фікацію навчального процесу, ігрову діяльність використовують в таких випадках: як самостійні елементи в технології для опанування поняття, теми й розділу навчального предмета; як елемент більш загальної технології; як урок або його частина (уведення, контроль); як технологія позакласної роботи. Основні принципи педагогіки гри 1. Добровільність і безпечність участі. 2. Відмова від суперництва та вивільнення позитивних емоцій. 3. Розмаїтість використаних форм. 4. Використання усіх рівнів комунікації. |