Лекції фармакологія. Фарма лекции. З фармакології для студентів медичних факу
 Скачать 3.61 Mb.
|
|
3.1 КАРДІОТОНІЧНІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ Кардіотонічними (позитивними інотропними) лікарськими засобами називають препарати, які підсилюють скоротливу активність міокарду і усувають явища сер- цевої недостатності. Серцева недостатність може бути гострою та хронічною. Частіше гостра недо- статність розвивається при гострій недостатності функції лівого шлуночка у хво- рих з ішемічною хворобою серця та з артеріальною гіпертензією, значно рідше вона може виникнути внаслідок гострої недостатності функції правого шлуночка серця. Проявами гострої серцевої недостатності можуть бути набряк легенів та кардіогенний шок. Набряк легенів характеризується накопиченням рідини в їх ін- терстиції з наступним виливом в альвеоли, що веде до різкого порушення газооб- міну. Набряк легенів виникає внаслідок перевищення величини осмотичного тиску плазми та інтерстиційного гідростатичного тиску, що не дозволяє рідині ут- римуватися в судинах при порушеній проникності в судинній стінці. Медикаментозна терапія набряку легенів комплексна і включає: 1. Усування больового синдрому, профілактику розвитку кардіогенного шоку , поліпшення дилятації легеневих та периферичних судин, що дося- гається за допомогою наркотичних анальгетиків – морфіну гідрохлориду та ін. (при появі ознак пригнічення дихального центру вводять налоксон), призначають глюкокортикоїди, які мають бронхорозширювальну та про- тизапальну дію (преднізолон, гідрокортизону гемісукцинат, дексаметазон). 2. Пониження гідростатичного тиску в легеневих судинах та скорочення ве- нозного притоку може бути викликане введенням наркотичних 198 анальгетиків, їх сполучень з нейролептиками (дроперидол), анти- гістамінними препаратами, введенням переважно венозних вазодилята- торів (нітрогліцерину, ізосорбіду динітрату), рідко гангліоблокаторів (пен- тамін). 3. Для пониження об’єму циркулюючої крові та дегідратації легенів призна- чають петльові діуретики – фуросемід, торасемід, а при гіпотензії - осмо- тичні діуретики. 4. Для поліпшення скоротливості міокарду вводять неглікозидні кардіотоніки – добутамін, при відсутності інфаркту міокарда з обереж- ністю призначають корглікон, дигоксин, дуже рідко строфантин. 5. Для боротьби з гіпоксією та порушенням кислотно – основної рівноваги проводять терапію киснем, піногасниками (інгаляція етиловим спиртом 30-40% розчину), натрію гідрокарбонатом. 6. Боротьбу з бронхоспазмом здійснюють кортикостероїди, а при відсутності гострого інфаркту міокарду – еуфілін. Кардіогенний шок - гостра недостатність насосної функції серця у хворих з гос- трим інфарктом міокарду, внаслідок гемодинамічно значимих аритмій , у хворих з дилятаційною кардіомоіпатією, при морфологічних змінах у випадках гострої клапанної недостатності, розриву міжшлуночкової перегородки і при критичному аортальному стенозі, при гіпертрофії, кардіоміопатії. Засоби швидкої допомоги також включають наркотичні анальгетики та їх сполучення з нейролептиками та іншими засобами для зменшення больового син- дрому. При пониженому артеріальному тиску вводять норадреналіну гідротарт- рат, дофамін, добутамін, комбінації добутаміну з дофаміном. При появі гіпово- лемії призначають фізіологічний розчин, альбумін або низькомолекулярний декс- тран. При вираженій брадикардії вводять атропіну сульфат. При кардіогенному шоку без гіповолемії призначають добутамін, дофамін, їх комбінацію або норад- реналіну гідротартрат. Для попередження тромбоутворення вводять стрептоліазу, актилізе, ме- талізе. Лікування порушень серцевого ритму здійснюють введенням аміодарону, лідокаїну, новокаїнаміду. Призначення серцевих глікозидів практикується при кардіогенному шоку, але їх ефективність невірогідна. Хронічну серцеву недостатність можна визначити як систолічну і (або) діастолічну дисфункцію міокарду, яка веде до ремоделювання серця і судин, по- рушенню гемодинаміки і гомеостазу. При переважанні систолічній дисфункції значно понижена фракція викиду ( менше 40%), порожнина лівого шлуночка розширена, підвищені кінце- водіастолічний та кінцевосистолічний об’єми, спостерігається незначне або помірне підвищення товщини лівого шлуночка. При переважній діастолічній дисфункції фракція викиду перебуває у нормаль- них межах або незначно понижена, об’єм порожнини лівого шлуночку нормаль- ний або понижений, товщина стінки лівого шлуночка часто значно підвищена. В клініці більш поширена серцева недостатність, що обумовлена систолічною дисфункцією лівого шлуночка, коли знижується серцевий викид, росте 199 переднавантаження, частота серцевих скорочень, об’єм циркулюючої крові, може виникнути вазоконстрикція, гіпертрофія, ремоделювання міокарду. При цьому ро- звивається дисбаланс нейрогуморальних факторів (зростає секреція вазопресину, норадреналіну, адреналіну, ендотеліну-1, реніну, цитокінів, зменшується секреція оксиду азоту, простацикліну, ендотеліального гіперполяризуючого фактору). В клінічній практиці розділяють препарати, які призначають при систолічній або діастолічній серцевій недостатності. При хронічній серцевій недостатності , обумовленій порушеною систолічною функцією призначають інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл, лізиноприл, бе- назеприл, квінаприл, периндоприл, фозиноприл, трандалоприл), з діуретиків - пет- льових (фуросемід, торасемід, буметанід), тіазидних (гідрохлортіазид), тіазидо- подібних (хлорталідон, індапамід), калійзберігаючих (амілорид, триамтерен, спіронолактон), бета-адреноблокаторів (метопролол, бісопролол, карведилол), ан- тагоністів кальцію (амлодипін, фелодипін), антагоністів рецепторів ангіотензину II (лозартан, ірбесартан, валсартан, кандесартан, телмісартан, епросартан), з сер- цевих глікозидів (дигоксин), вазодилятаторів (ізосорбіду динітрат, гідралазин), по- зитивних інотропних препаратів (дофамін, добутамін, амринон, мілринон, левоси- мендан), антитромботичні засоби (кислота ацетилсаліцилова, клопідогрель, тик- лопідин, непрямі антикоагулянти), антиаритмічні препарати (аміодарон). Лікування хронічної серцевої недостатності, яка обумовлена діастолічною дис- функцією лівого шлуночка проводять за допомогою бета-адреноблокаторів, інгібіторів АПФ, антагоністів кальцію (верапаміл), діуретиків. Фармакологічна класифікація кардіотонічних засобів (І.С. Чекман) поділяє пре- парати на лікарські засоби прямої і непрямої дії. І. Кардіотонічні лікарські засоби прямої дії (препарати, які безпосередньо впли- вають на функцію і метаболізм міокарду) тобто механізм реалізації скоротливого акту: 1. Стероїдні кардіотонічні препарати (серцеві глікозиди). 2. Нестероїдні кардіотонічні препарати (дофамін, добутамін, мілринон, лево- симендан, і ін.) ІІ. Кардіотонічні лікарські засоби непрямої дії (лікарські препарати, які по- легшують роботу серця, зменшуючи перед- і післянавантаження на міокард, нале- жать до антигіпертензивних, антиангінальних діуретичних засобів). 1. Інгібітори АПФ: каптоприл (капотен), еналаприл, лізиноприл і ін. 2. Діуретики, крім осмотичних: тіазидні, тіазидоподібні, калійзберігаючі (гід- рохлортіазид, фуросемід, торасемід, спіронолактон, еплеренон і ін.) 3. β1-адреноблокатори: метопролол, бісопролол і ін. 4. α-β-адреноблокатори: карведилол. 5. Периферичні вазодилятатори: – артеріальні: апресин. – венозні: органічні нітрати (нітрогліцерин, ізосорбіду динітрат) і ін. – артеріальні і венозні: натрію нітропрусид і ін. 6. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: лозартан і ін. 7. Антагоністи кальцію: амлодипін і ін. 200 За клінічною класифікацією цю групу препаратів переважно призначають хво- рим з хронічною серцевою недостатністю та систолічною дисфункцією лівого шлуночка. Антигіпертензивні препарати знижують артеріальний систолічний тиск, сприя- ють повнішому спорожненню лівого шлуночку в систолі, підвищують його на- повнення в ранню фазу діастоли, викликають зворотний розвиток гіпертрофії лівого шлуночку. Антиангінальні препарати (вазодилятатори груп органічних нітратів, β-адреноблокатори, антагоністи кальцію) покращують діастолічну функцію лівого шлуночку, особливо, коли порушена функція пов’язана з ішемією міокарду. Діуретики і вазодилятатори, зменшуючи переднавантаження, знижують тиск у правому шлуночку, тиск на міжшлуночкову перетинку і опосередковано на лівий шлуночок. Інгібітори АПФ зменшують вміст вазоконстрикторів (ангіотензину II, ендо- теліну, вазопресину, альдостерону), катехоламінів, збільшують вміст судинороз- ширювальних чинників (брадикініну, оксиду азоту), уповільнюють прогресу- вання серцевої недостатності, гіпертрофію міокарду, знижують смертність, збіль- шують життєздатність. Основні нейрогуморальні і клітинні механізми дії β-бло- каторів при серцевій недостатності наступні: 1. гальмування небажаних ефектів нейроендокринної регуляції; 2. зниження енергоспоживання і підвищення ефективності роботи серця вна- слідок зниження частоти серцевих скорочень; 3. зменшення споживання кисню і виділення лактату; 4. збільшення парасимпатичного тонусу, що в свою чергу запобігає загрозли- вим життям аритмії, зокрема фібриляції шлуночків; 5. кардіопротекція (попередження підйому рівня цАМФ і перевантаження кальцієм). 3.1.1. Серцеві глікозиди (кардіостероїди) Серцеві глікозиди - складні безазотисті лікарські засоби рослинного поход- ження, які володіють вибірковим кардіотонічним ефектом. Відомі напівсинте- тичні препарати глікозидів: метилазід, ацедоксин, строфантидину ацетат, які за- стосовують обмежено в деяких країнах. Лікувальні властивості глікозидів при набряках серцевого походження встано- вив у 1785 р. Англійський лікар У. Уайтеринг. Токсиколог Е.В. Пелікан (Санкт- Петербург) вивчав вплив строфантину на серце жаби, С.П. Боткін – терапевт (Москва) розробив схеми дозування препаратів наперстянки та організував при клініці лабораторію по вивченню фармакології серцевих глікозидів. Фізіолог І.П. Павлов (Санкт-Петербург, Москва) вивчав дію серцевих глікозидів на ЦНС. М.Д. Стражеско (Київ) обґрунтував принцип внутрішньовенного введення строфан- тину. Позитивний вплив глікозидів на трофіку міокарду при серцевій недостат- ності встановив український вчений А.І. Черкес у 1949 р. Існує дві класифікації серцевих глікозидів – за походженням та за фармакокіне- тичними властивостями. Класифікація серцевих глікозидів за походженням: І. Препарати групи наперстянки (Digitalis) 201 1. Пурпурової (purpurea) - дигітоксин (Кардигін, Кардитоксин, Кордален, Кри- стапурат, Кристодигін, Дигімерк, Дигітин, Дигітокінол, Дигітоксозид, Диготин, Пуродигін та ін.). 2. Шерстистої (lanata) - дигоксин (Дилакор, Диланацин, Ланікор, Ланоксин), целанід (ізоланід, ланатозид, лантозид). ІІ. Препарати групи строфанта (Strophanthus) 1. Strоphantinus Kombe - строфантин-К. 2. Strоphantinus gratus – строфантин-G (уабаїн, строфантин-Г) ІІІ. Препарати конвалії травневої (Convallaria majalis) – корглікон, настоянка конвалії. IV. Препарати горицвіту весняного (Adonis vernalis) – настій трави горицвіту, кардіофіт, кардіолін. За фармакокінетичними властивостями їх також поділяємо на: 1. Неполярні (дигітоксин), який повністю всмоктується в травному каналі (95- 97%) біодоступність 95-100%, міцно зв’язується з білками плазми (90-97%) , біо- трансформується в печінці, частково екскретується з жовчю у кишечник, підлягає ентерогепатичній циркуляції, потім екскретується у вигляді метаболітів з сечею, кумулюється. Ефект наступає через 1, 5-4 год., максимальний ефект спо- стерігається через 8-12 годин, період напіввиведення складає 4-7 днів, повністю елімінується через 14-21 день. 2. Помірно полярні (мають меншу ліпофільність) - дигоксин, ланатозид С, це- ланід, настій трави горицвіту. Дигоксин добре всмоктується в травному каналі, хоча ступінь і швидкість всмоктування препаратів різних груп різна. Біодоступ- ність дигоксину 60-85% при введенні всередину, з білками плазми зв’язано 25- 30%. Метаболізується дигоксин у незначному вигляді у печінці та в незмінному вигляді (70-80 % від прийнятої дози) виводиться нирками. Період напіввиведення 32-48 годин. У хворих з хронічною нирковою недостатністю нирковий кліренс ди- гоксину понижується, що потребує зниження дози. Кардіотонічний ефект при прийомі всередину розвивається через 1-2 години, досягає максимуму протягом 8 годин. При внутрішньовенному введенні дія спостерігається через 1-2 години, до- сягає максимуму через 3 години. Дія після припинення прийому препарату і непо- рушеній функції нирок може тривати 2-7 діб. В зв’язку з меншою здатністю зв’язуватися з білками, а також більш швидкою порівняно з дигітоксином екскрецією. Дигоксин менше кумулюється. Ланатозид С (целанід) за будовою, фізико-хімічними властивостями подібний ди- гоксину, але в меншому ступені всмоктується. Біодоступність целаніду 30-60%, зв'язок з білками крові 20-25%. Препарат частково перетворюється в печінці, з утворенням дигоксину та його метаболітів переважно екскретують з сечею, в незмінному вигляді, у вигляді дигоксину та його метаболітів, менше ніж дигоксин кумулює. Період напіввиведення 28-36 годин. Початок дії через 30-60-120 хв. при пероральному введенні, 5-30 хвилин – внутрішньовенному введенні. Повна елімінація спостерігається через 2-7 днів. 3. Полярні (строфантин, корглікон) вводять головним чином внутрішнь- овенно (існують таблетки, вкриті оболонкою, для обмежених категорій хворих, що всмоктуються в кишечнику), при прийомі всередину практично не всмоктуються 202 (5-8%), незначно зв’язуються з білками, не біотрансформуються в печінці, не ку- мулюють, екскретують з сечею. Початок дії = 5-10 хвилин, повна елімінація – 1-3 дні. У корглікону визнана дещо триваліша дія, ніж у строфантину. Визначення біологічної активності серцевих глікозидів (стандартизацію) прово- дять на жабах, кішках, голубах, встановлюючи кількість препарату, яка викликає зупинку серця в систолі у жаб і в діастолі у кішок і голубів певної маси. При гідролізі серцеві глікозиди розпадаються на цукристу частину (глікон) і не- цукристу (аглікон). Глікон представлений специфічними (дигітоксоза і ін.) і неспе- цифічними (глюкоза і ін.) цукрами і визначає фармакокінетику серцевих гліко- зидів (розчинність у воді, ліпідах, кислотах, лугах, проходження через клітинні мембрани, швидкість всмоктування в травному каналі, спорідненість до рецеп- тора, міцність зв’язку з білками плазми). Аглікон представлений стероїдним кіль- цем і лактонної 6-ти або 5-членною групою, що визначає хімічну назву (буфадієноліди або карденоліди) і фармакодинаміку серцевих глікозидів. Фармакодинаміка серцевих глікозидів головним чином пов'язана з їх впливом на серцево-судинну, сечовидільну і нервову системи. Головні фармакологічні ефекти серцевих глікозидів: 1. Позитивна інотропна дія (збільшення сили скорочень і укорочення систоли), на електрокардіограмі визначається підвищенням амплітуди зубця R, звуженням комплексу QRS, згладжуванням або інверсією зубця Т. 2. Негативна хронотропна дія (подовження діастоли і уповільнення частоти сер- цевих скорочень) на електрокардіограмі визначається подовженням інтервалу R- R1). 3. Негативна дромотропна дія (уповільнення проведення імпульсів по провідній системі серця). На електрокардіограмі визначається подовженням інтервалу PQ. 4. У малих дозах серцеві глікозиди можуть викликати негативну батмотропну дію, у великих - позитивну батмотропну дію. Остання характеризується підвищен- ням збудливості міокардіальних і спеціалізованих клітин міокарду (автоматизм). На електрокардіограмі при цьому помічено появу екстрасистол. Головна дія серцевих глікозидів при серцевій недостатності пов'язана з гемоди- намічними ефектами: 1. Посиленням і укороченням тривалості систоли. 2. Збільшенням хвилинного, ударного об'єму (збільшенням сили скорочень і ліквідацією гіпосистолії у хворих з серцевою недостатністю), серцевого індексу, індексу ударної роботи лівого шлуночку, фракції викиду, незважаючи на усування тахікардії. 3. Подовженням діастоли. ' 4. Зменшенням частоти серцевих скорочень (серцеві глікозиди одночасно викликають брадикардію). 5. Наближенням до норми розмірів серця. 6. Наближенням до норми (зменшенням) венозного тиску. 7. Наближенням до норми (збільшенням) артеріального тиску. 8. Підвищенням кровопостачання серця, поліпшують субендокардіальний кро- вообіг, швидкість кровообігу, поліпшують реологічні властивості крові. 203 9. Зменшенням об'єму циркулюючої крові, остаточного об’єму крові, її діастолічного тиску в шлуночках, потреби міокарду в кисні. 10. Зниженням тиску крові в судинах малого кола кровообігу, що зменшує ри- зик набряку легенів, поліпшує газообмін та насичення крові киснем (зникає ціаноз, задуха, гіпоксія, метаболічний ацидоз). 11. Зменшенням набряків. 12. Підвищенням діурезу (підвищенням кровообігу в нирках, фільтрації первин- ної сечі, пригніченням секреції альдостерону, реніну, вазопресину і реабсорбції іонів натрію і води, збереженням в організмі іонів калію). Специфічним рецептором серцевих глікозидів вважають K+, Na+-АТФ-азу. Ме- ханізм реалізації позитивного інотропного ефекту можна представити як резуль- тат: І.Збільшення вмісту іонізованого кальцію в кардіоміоциті внаслідок: 1. Блокади К + , Nа + -АТФ-ази (полегшується при взаємодії з магнієм) в результаті взаємодії з SH-групами АТФ-ази, зменшенням вмісту внутріклітинного К + , збіль- шенням рівня Nа + , стимуляції Na + - Са 2+ обміну. 2. Посилення трансмембранного струму кальцію і звільнення кальцію з сар- коплазматичного ретикулуму внаслідок комплексоутворення серцевих глікозидів з Са 2+ і елементами біомембран, що усуває тропоміозинову депресію актоміозину та активує АТФ-азу міозину. 3. Звільнення катехоламінів з лабільних депо і стимуляції аденілатциклази (цАМФ-залежних механізмів). ІІ. Зміни фізико-хімічних властивостей і конформації скоротливих білків, що полегшує їх взаємодію з кальцієм, підвищення АТФ-азної активності міозину із звільненням енергії, необхідної для скорочення. ІІІ. Звільнення ендогенного дігиталісоподібного чинника, який має подібний серцевим глікозидам вплив на Na + -K + -АТФазу. IV. Реалізації трофічної дії серцевих глікозидів (відновлення показників енерге- тичного, пластичного, ліпідного обмінів і електролітного балансу), зниження по- треби міокарду в кисні і витрати енергії, стабілізація мембран лізосом. Серцеві глікозиди мають також брадикардитичний ефект. Зменшення частоти серцевих скорочень пов'язане з: І. Негативним хронотропним (діастолічним) ефектом, що проявляється: 1. Стимулюючим впливом сильнішої ударної хвилі крові, яка викидається з серця на барорецептори устя аорти і каротидного синуса, імпульси надходять до центру блукаючого нерва. 2. Посиленням звільнення ацетилхоліну з нервових закінчень, гальмуванням активності холінестерази. 3. Підвищенням чутливості М2-холінорецепторів до ацетилхоліну. 4. Усуненням рефлексу Бейнбриджа, підвищенням повернення венозної крові до серця. ІІ Негативною дромотропною дією : 1. Уповільненням проведення імпульсів з підвищенням впливу блукаючого нерву та прямим подовженням рефрактерного періоду. 204 2. Зниженням частоти шлуночкових скорочень при тахісистолічній формі фібриляції передсердь, подовженням діастоли, поліпшенням внутрішньосерцевої та системної гемодинаміки. Серцеві глікозиди підсилюють діурез внаслідок пригнічення активності Na+- К+-АТФ-ази канальцевого епітелію, зменшення реабсорбції натрію, прискорення метаболізму і зменшення синтезу альдостерону, поліпшення гемодинаміки (підвищення ниркового кровотоку і клубочкової фільтрації, зниження гідрофіль- ності інтерстицію, збільшення резорбції міжтканинної рідини). На центральну не- рвову систему серцеві глікозиди мають заспокійливу дію, пригнічуючи активність Na+-К+-АТФ-азу нейронів. Серцеві глікозиди покращують функцію печінки, травного каналу і інших ор- ганів. Препарати наперстянки можуть підвищувати згортання крові. Показання до застосування: 1. Гостра серцева недостатність (головним чином - корглікон, строфантин, можливо дигоксин) і хронічна серцева недостатність, яка обумовлена порушенням скоротливої активності. Дигоксин – еталонний препарат серцевих глікозидів, при порушенні азотвидільної функції призначають дигітоксин, рідше ланатозид (це- ланід). Сьогодні серцеві глікозиди призначають при гострій серцевій недостат- ності рідко, частіше при хронічній. Вони показані хворим з хронічною серцевою недостатністю ІІ - ІV функціональних класів, є засобами першого вибору хворим з дисфункцією систоли, з фракцією викиду менше 30-35 %, що викликана си- столічною дисфункцією лівого шлуночка в сполученні з фібриляцією передсердь. Призначення серцевих глікозидів хворим з синусовим ритмом показано при важ- кому і середньому ступеню тяжкості хронічною серцевою недостатністю. При хронічній діастолічній серцевій недостатності з фракцією викиду більше 45% сер- цеві глікозиди, як правило не показані, оскільки у зв’язку з внутрішньоклітинним накопиченням кальцію, що може посилювати порушення діастолічного розслаб- лення серця. 2. Суправентикулярна пароксизмальна тахікардія. 3. Миготлива аритмія (тріпотіння передсердь). 4. Препарати горицвіту весняного (настій горицвіту, кардіофіт). Кардіофіт (ви- тяг з трави горицвіту весняного, чабрецю, плодів амфори кущової, квітів бузини чорної, кореневища з коренями валеріани, трави донику лікарського, насіння каш- тану кінського, листя кропиви, омели білої, м’яти перцевої, листя і квітів конвалії, квітів глоду і коренів солодки ). Кардіолін (витяг з трави горицвіту весняного, плодів ялівця звичайного, квітів арніки гірської, листя м’яти перцевої). Ці препа- рати призначають головним чином при вегето – судинній дистонії При лікуванні хронічної серцевої недостатності серцеві глікозиди призначають в режимі повільної дигіталізації. При гострій серцевій недостатності можливе за- стосування в режимі швидкої дигіталізації. Головним препаратом є дигоксин, який підвищує скоротливість міокарду, уповільнює атріовентрикулярну провідність, подовжує ефективний рефрактерний період та сповільнює частоту серцевих скорочень за рахунок підвищення тонусу парасимпатичної та пониженнятонусу симпатичної нервової системи. Його до- зування при хронічній серцевій недостатності проводиться в режимі повільної 205 дигіталізації, тобто починаючи з добової середньотерапевтичної підтримуючої дози (перорально 0, 125- 0, 375 мг., перші 2 дні можливо по 0, 5 мг.) за відсутності ураження нирок. Протипоказання. Передсердно-шлуночкова блокада II-III ступеня, гіперчут- ливість до серцевих глікозидів, синдром W-P-W, фібриляція шлуночків, ізольо- вана недостатність правого шлуночка, глікозидна ідіосинкразія, гіпертрофічний субаортальний стеноз, ізольований мітральний стеноз, нестабільна стенокардія, ранній період гострого інфаркту міокарду, виражена синусова брадикардія та там- понада серця. Побічні ефекти: 1. Шлунково-кишкові (диспепсія, нудота, порушення апетиту). 2. Кардіологічні (порушення ритму і провідності, синусова брадикардія, політопна екстрасистолія, бігеменія, трігеменія, частковий або повна перед- сердно-шлуночкова блокада, фібриляція шлуночків). 3. Неврологічні (головний біль, стомлюваність, занепокоєння, порушення зору, зокрема кольорового, галюцинації, невралгія, сонливість, порушення свідомості, рідко гострі психози, депресія, судоми). 4. Рідше відзначають порушення водного балансу (зменшення діурезу, збіль- шення маси тіла), гінекомастію, алергію (шкірні висипання, бронхоспазм, еозинофілія, порушення вісцерального кровообігу) тромбоцитопенію. Методи терапії синдрому передозування серцевими глікозидами (глікозидної інтоксикації) включають: 1. Промивання шлунку з активованим вугіллям (інших ентеросорбентів), холе- стираміну або холестиполу (при отруєнні дигітоксином, який виділяється з жовчю ) 2. Атропіну сульфат, настоянка красавки, краплі Зеленіна - при брадикардії, пе- редсердно-шлуночковій блокаді для усунення впливу вагусу на серце 3. Антиаритмічні препарати, що не уповільнюють атріовентрикулярну провідність (дифенін, лідокаїн) - при шлуночкових аритміях (екстрасистоліях). 4. Препарати калію і магнію для поповнення дефіциту іонів (панангін, аспаркам, калію хлорид і ін.). 5. Донатори сульфгідрильних груп (унітіол, ацетилцистеїн і ін.) – для віднов- лення активності К + -Na + -АТФ 6. Комплексони (NAЭДТА) – для зв’язування кальцію. 7. Препарати вітамінів групи В і Е. Додатково метаболітні препарати - рибоксин, неотон, цитохром С і ін для нормалізації метаболічних процесів. 8. Антитіла до дигоксину очищені від глобулінів - FAB-фрагменти (дігитод, дігибід і ін), антидигоксинова сироватка – для хімічної інактивації призначають в інших країнах. У стофантина-К, у строфантина-G, корглікона - більше виражена систолічна дія, ніж діастолічна в порівнянні з препаратами наперстянки. Ефект строфантину і корглікону наступає швидше ніж препаратів наперстянки та тривалість його менша. Корглікон менш токсичний за строфантин, має більш виражений заспокій- ливий вплив на ЦНС. Строфантин і корглікон частіше призначають для лікування гострої серцевої недостатності, при набряку легенів. В даний час випускають в 206 таблетках, покритих оболонкою для всмоктування в кишечнику. Входять до складу комплексних таблетованих препаратів, покритих оболонкою (хомвіоко- рин-N і ін.). Дигітоксин - найбільш активний глікозид наперстянки пурпурової. Більш ніж інші препарати наперстянки має діастолічну дію. Може звужувати коронарні су- дини. Застосовують, головним чином, при хронічній серцевій недостатності, що вимагає тривалого лікування. У хворих з явищами диспепсії або застою в системі v. Portae призначають у вигляді свічок. Ланатозид С (целанід) діє на серце подібно іншим препаратам наперстянки, проте в порівнянні з дигоксином, ефект наступає швидше, кумуляція незначна. В порівнянні з строфантином у препарату встановлена більш виражена брадикарди- тична дія. Застосовують ланатозид (целанід) для лікування гострої і хронічної не- достатності кровообігу. Настій трави горицвіту містить глікозиди, найбільш активним з яких є адонізид. По характеру дії глікозиди горицвіту близькі до глікозидів наперстянки, проте, менш активні по дії на систолу, менш виражений діастолічний ефект, менше впливають на тонус блукаючого нерва. Глікозиди горицвіту надають біль- ший заспокійливий ефект на ЦНС, ніж глікозиди наперстянки. Разом з тим, пре- парати горицвіту володіють значним подразнювальним впливом на травний ка- нал. Застосовують препарати горицвіту при порівняно легких формах хронічної недостатності серця. Головним чином їх використовують також як седативні при вегетоневрозах, дистоніях і ін. Настій трави горицвіту з натрію бромідом і кодеїну фосфатом входить до складу мікстури Бехтерева. Витяг з трави горицвіту є у пре- паратах кардіофіт, кардіолін. |