Лекції фармакологія. Фарма лекции. З фармакології для студентів медичних факу
 Скачать 3.61 Mb.
|
|
Секуринин менее активен по сравнению со стрихнином (в 10 раз), но и зна- чительно менее токсичен, он также применяется при гипо- и астенической форме неврастении, при половом бессилии на почве функциональных нерв- ных расстройств.При передозировке препаратов возникают напряжение в же- вательных и затылочных мышцах, затруднение дыхания, глотания, приступы клонико-тонических судорог. Противопоказаны они при повышенной судо- рожной готовности, бронхиальной астме, тиреотоксикозе, ИБС, артериальной гипертензии, атеросклерозе, гепатите, гломерулонефрите. Ввиду высокой токсичности аналептики рефлекторного типа применяются крайне редко и только в условиях стационара. Препараты Бемегрид – Ампулы по 10 мл 0,5% раствора Этимизол – Таблетки по 0, 1; амп. по 3 и 5 мл 1% раствора Стрихнин – Порошок; ампулы по 1 мл 0, 1% раствора Кордиамин – Флаконы по 15 мл; амп. по 1 и 2 мл Камфора – Ампулы по 1 и 2 мл 20% раствора в масле 183 Р о з д і л 2 ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ДИХАЛЬНУ СИСТЕМУ І БРОНХІАЛЬНУ ПРОВІДНІСТЬ Порушення зовнішнього дихання можуть бути зумовлені різними причинами: пригніченням дихального центру, може бути пов’язано з пригніченням засобами для наркозу, спазмом бронхів, запаленням і набряком слизової оболонки дихаль- них шляхів, при підвищеній чутливості до деяких стоматологічних засобів, об- струкцією бронхів секретом бронхіальних залоз, підвищенням транссудації, запо- вненням набряковою рідиною альвеол і дихальних шляхів тощо. При захворюван- нях легенів з ураженням легеневої тканини проявляються не тільки розлади фун- кції дихання, але і патологічні порушення кровообігу. Головними проявами пору- шень дихання є задишка, ядуха, при деяких патологічних станах може порушува- тися ритм дихання. При важких захворюваннях та отруєннях можуть проявлятися наступні порушення дихальних рухів: дихання Чейн-Стокса (коли після посиле- них дихальних рухів дихання може стати поверхневим та припинитися зовсім, по- тім дихальні рухи знову посилюються), дихання Куссмауля (тривалий вдих, ви- дих, тривала пауза, після чого цикли повторюються). Ці розлади спостерігаються при подразненні дихального центра токсичними продуктами та інших патологіч- них станах. Лікарські засоби, що впливають на функцію органів дихання, поділяються на такі групи: 1. Стимулятори дихання. 2. Протикашльові засоби. 3. Відхаркувальні засоби. 4. Засоби, що застосовують у випадках бронхіальної обструкції. 5. Засоби, що застосовують при набряку легень. 2.1. СТИМУЛЯТОРИ ДИХАННЯ Центральні механізми, що керують дихальними рухами, вміщені в довгас- тому мозку. Хеморецептори довгастого мозку інформують дихальний центр про напругу кисню та двоокису вуглецю в крові, що спрямовані до головного мозку. Для автоматичної діяльності дихального центру необхідно надхо- дження сигналів хеморецепторів, що підвищують збудливість дихальних нев- ронів, а також від ретикулярної формації стовбура мозку. Важливими для ре- гуляції дихання є каротидні хеморецептори, що слабо впливають на дихання, але мають значення для регуляції кровообігу. Частота і глибина дихання регу- люється дихальним центром. 184 У випадках пригнічення дихання легкого ступеня тяжкості призначають стиму- лятори дихання (аналептики). Їх стимулююча дія зумовлена підвищенням збудли- вості невронів, поліпшенням функції рефлекторного апарату, скороченням латен- тного періоду і посиленням рефлекторних відповідей різних відділів центральної нервової системи. Їх поділяють на лікарські засоби 1. центральної дії кофеїну-натрію бензоат, етимізол 2. рефлекторної дії: лобеліну гідрохлорид, цитітон, розчин аміаку 3. змішаного типу дії: кордіамін, карбоген, в меншому ступені – камфора, суль- фокамфокаїн. Стимулятори дихання центральної і змішаної дії безпосередньо збуджують ди- хальний центр і тому зменшують вплив лікарських засобів, які пригнічують його активність при легких ступенях отруєння снодійними та засобами для наркозу, їх можна ввести для прискорення виведення з наркозу в післяопераційному періоді При важких ступенях отруєння речовинами, що пригнічують дихальний центр стимулятори дихання протипоказані, тому що дихання не відновлюється, а пот- реба тканин мозку в кисні зростає, посилюється гіпоксія мозку. Тоді застосовують апарат штучного дихання. Маючи спільні фармакологічні властивості, стимулятори дихання відрізня- ються один від одного за деякими параметрами фармакодинаміки і фармакокіне- тики. Вибір препарату залежить від причини пригнічення дихального центру і ха- рактеру порушень дихання. Кофеїну-натрію бензоат - див. розділ "Психомоторні стимулятори". Етимізол – стимулятор дихання центральної дії. Фармакокінетика. Препарат добре всмоктується при прийомі всередину. Фармакодинаміка. Механізм аналептичної дії етимізолу пов'язують з пригні- ченням фосфодиестерази і накопиченням у тканинах цАМФ. Переважна дія ети- мізолу пов'язана з прямою стимуляцією дихального центру, що зумовлює приско- рення і поглиблення дихання. Етимізол пригнічує кору великого мозку, не висна- жує неврони дихального центру і не викликає пробуджувального впливу при от- руєнні наркотичними анальгетиками і снодійними засобами. Етимізол має також ноотропоподібні, протигіпоксичні, невропротекторні влас- тивості, поліпшує пам’ять, підвищує розумову працездатність. Механізм визнача- ють впливом препарату пояснюється впливом на багатофункціональну протеїнкі- назу СК2. Геномною молекулярною мішенню є ядерна протеїнкіназа СД2, після пливу на яку етимізол переводить хроматин у відкритий стан, і він стає доступним для дії транскрипційних активаторів, що полегшує експресію гена. Негеномний механізм пояснюють його впливом на цитоплазматичну протеїнкіназу СК2, акти- вація якої веде до фосфорилювання цитоплазматичних мішеней СК2, таких як іонні канали, рецептори гормонів, кальмодулін, фосфоліпаза Д, білок S100, коне- ксин та інші, що беруть участь у синаптичній передачі Стимулює продукцію кор- тикотропіну, зумовлюючи збільшення вмісту глюкокортикоїдів у крові, що викли- кає протизапальний і протиалергічний ефекти. Має імуномодулюючу і бронхороз- ширювальну здатність. Може стимулювати синтез легеневого сурфактанту, який сприяє розправленню альвеол. Етимізол помірно підвищує тонус міокарда, посму- гованих м'язів, розширює вінцеві судини, гальмує агрегацію тромбоцитів. 185 Показання. Отруєння легкого ступеню снодійними, пригнічення дихання лег- кого і середнього ступеня під час і після наркозу, при різних станах, що супрово- джуються зменшенням легеневої вентиляції, під час і після асфіксії у новонаро- джених, іноді при астенічних станах. Побічна дія. Диспепсичні явища, порушення сну, неспокій, запаморочення. Протипоказання. Рухове та психічне збудження. Камфора, сульфокамфокаїн – див. розділ "Аналептики". Карбоген — це суміш вуглецю діоксиду (5 — 7 %) з киснем (95 — 93 %), яку використовують для інгаляцій, який чинить прямий і рефлекторний вплив на ди- хальний центр (переважає пряма дія). Вуглецю діоксид збуджує судиноруховий центр, у зв'язку з чим звужуються периферичні судини і підвищується артеріаль- ний тиск, але розширюються судини мозку. Показання. Отруєння засобами для наркозу, вуглецю оксидом, сірководнем, ас- фіксія новонароджених, різні захворювання з недостатністю дихання, профілак- тика ателектазу легень, після наркозу тощо. Лобеліну гідрохлорид, цитітон є Н-холіноміметиками. Вони неефективні при порушеннях рефлекторної збудливості дихального центру. Вони рідко застосову- ються як стимулятори дихання головним чином при отруєнні чадним газом. Ди- вись розділ "Н-холіноміметики". Нашатирний спирт Як дихальний стимулятор рефлекторної дії, застосовують для вдихання при запамороченні. Дивись розділ "Подразнюючі". Стимулятори дихання взагалі застосовують не часто, так при гіпоксичних ста- нах зазвичай використовують штучну вентиляцію легень. При отруєнні наркотич- ними аналептиками усувають їх пригнічуючий вплив специфічними антагоніс- тами (налоксону гідрохлоридом, налорфіну гідрохлоридом), при отруєнні бензо- діазепінами (флумазенілом) 2.2. ПРОТИКАШЛЬОВІ ЗАСОБИ Кашель – частий симптом захворювань органів дихання, який виникає внаслі- док рефлекторного подразнення кашльового центру в головному мозку. Кашель виникає при інфекціях верхніх і нижніх дихальних шляхів, бронхіальній астмі, за- хворюваннях плеври, гострих та хронічних хворобах легенів (хронічний бронхіт, бронхоектатична хвороба, туберкульоз, рак), набряку легенів. Розрізняють ка- шель сухий (при плевриті, подразнені горлянки) та вологий (при пневмонії, бронхоектазах). При вологому кашлі виділяється мокротиння (харкотиння). Протикашльові засоби знижують збудливість кашльового центру і пригнічують кашель. Проти кашлю застосовують лікарські засоби, що пригнічують кашель (протикашльові) – ефективні при непродуктивному кашлі. При утворенні харко- тиння призначають засоби, які покращуюють виділення та відкашлювання брон- хіального секрету. При захворюваннях, що супроводжуються кашлем також при- значають нестероїдні протизапальні та протимікробні засоби. Протикашльові засоби поділяють на дві групи: 1. Засоби центральної дії, що пригнічують кашльовий центр: а) наркотичні анальгетики (кодеїну фосфат, морфіну гідрохлорид); 186 б) ненаркотичні протикашльові засоби (глауцину гідрохлориду, окселадин). 1. Засоби периферичної дії, які блокують чутливі нервові закінчення кашльо- вих рефлексогенних зон (лібексин). 2. Комбіновані протикашльові препарати (фервекс від кашлю, бронхосан, колдрекс, грудний елексир та інші). Препарати центральної дії - наркотичні анальгетики (кодеїну фосфат, морфіну гідрохлорид), ненаркотичні протикашльові засоби (глауцину гідрохлорид, оксела- дину цитрат, бутамірату дигідроцитрат), засіб периферичної дії лібексин застосо- вують при тривалому сухому кашлі. Кодеїну фосфат входить до складу комбінованих таблеток, що застосовують проти кашлю «Кодтерпін», «Таблетки від кашлю» та ін. Морфіну гідрохлорид за- стосовують як протикашльове при дисемінованому туберкульозі легень, поранен- нях грудної клітки. Глауцину гідрохлорид є алкалоїдом мачку жовтого родини макових. На відміну від опіатів, діє на кашльовий центр вибірково, не пригнічуючи дихання і не затри- муючи виділення харкотиння. Не викликає обстипації і лікарської залежності, ді- тям не протипоказаний. Препарат має адреноблокуючі властивості, тому може знижувати артеріальний тиск. Побічна дія. Запаморочення, слабкість, нудота. Протипоказання. Важка артеріальна гіпотензія, інфаркт міокарду. Окселадину цитрат (пакселадин, тусупрекс) вибірково пригнічує кашльовий центр. Не викликає сонливості, не пригнічує дихання, не впливає на моторику ки- шок. Побічна дія. Нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату. Бутамірату цитрат (інтусин, синекод) крім протикашльової має бронхороз- ширювальну, відхаркувальну, протизапальну дію. До складу стоптусину входить також гвайфенезин, що знижує в’язкість мокротиння. Пентоксиверин (седотусин), бенпроперин (пектинпронт) також дорівнюють бу- тамірату за ефективністю. При сухому кашлі застосовують також комплексні препарати, що включають медикаменти центральної дії. Атусин містить декстрометорфану гідробромід і кислоту аскорбінову. Дек- строметорфану гідробромід є ненаркотичним протикашльовим засобом цент- ральної дії, який за специфічною активністю дорівнює кодеїну, але не має ана- льгезуючої та наркотичної дії. Кислота аскорбінова має антиоксидантну дію, нормалізує проникність капілярів, бере участь у синтезі стероїдних гармонів та колагену, регуляції окислювально-відновних процесів та вуглеводного об- міну, підвищує неспецифічну резистентність організму. Є інші комбіновані таблетки на основі декстрометорфану (вокасепт). Лібексин (преноксдіазин) — це синтетичний препарат переважно периферичної дії з місцево-анестезуючими і спазмолітичними властивостями. За 187 протикашльовим ефектом не поступається кодеїну фосфату, проте не пригнічує дихання і не викликає залежності. Показання. Гостра респіраторна вірусна інфекція, бронхіт, бронхіальна астма та ін. Побічна дія. Сухість слизової оболонки порожнини рота, горлянки, нудота, діа- рея, алергічні реакції. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату. Засоби, які пригнічують кашель, комбінують з відхаркувальними. 2.3. ВІДХАРКУВАЛЬНІ ЗАСОБИ При вологому кашлі, коли мікроорганізми на фоні передумовних факторів вхо- дять в слизову оболонку дихальних шляхів, це веде до її набряку, гіперемії, нако- пичення секрету. При хронічному запаленні спостерігається перетворення багато- рядного циліндричного епітелію в багатошаровий, що викликає порушення муко- ціліарного кліренсу. Відхаркувальні засоби за механізмом дії поділять на такі групи: 1. Бронхосекреторні або секретомоторні засоби (регідранти), які сприяють видаленню рідкого харкотиння: а) Засоби рефлекторної дії (трава термопсису, коріння алтеї); б) Засоби резорбтивної дії (калію йодид, натрію гідрокарбонат та ін.). 2. Відхаркувальні засоби прямої дії (муколітики), що сприяють розріджу- ванню харкотиння: а) препарати протеолітичних ферментів (трипсин кристалічний, хімотрипсин), а також нуклеаз (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза); б) синтетичні муколітики (ацетилцистеїн, карбоцистеїн, месна); в) стимулятори синтезу сурфактанту (бромгексин, амброксол — лазолван); г) замінники сурфактанту (альвеофакт, екзосурф та ін.) — призначають немов- лятам при синдромі дисемінованого внутрішньосудинного згортання, рідко доро- слим. До бронхосекреторних засобів рефлекторної дії належить трава термопсису, коріння алтеї лікарської, коріння китяток (рос. — истод), кореневище і коріння синюхи, трава фіалки триколірної, анісу, коріня солодки, листя мати-мачухи, за- стосовують препарат алтею – мукалтин, солодки – гліцирам, плюща - геделікс, та ін. Відхаркувальний ефект цих засобів пов'язаний з подразненням слизової оболо- нки шлунка, звідки імпульси через чутливі шляхи потрапляють до ядер блукаю- чого нерва. Звідси збудження передається через еферентні волокна до залоз і гла- деньких м'язів стінки бронхів, внаслідок чого посилюється секреція залоз, мерех- тіння бронхіального епітелію і перистальтика бронхіол. В результаті харкотиння розріджується і прискорюється його виділення. Рідкий секрет, обволікаючи сли- зову оболонку, захищає її від подразнення, що сприяє згасанню запального про- цесу і кашлю. Показання. Бронхіт, бронхотрахеїт. Побічна дія. У великих дозах — блювання (як блювотні засоби не використову- ються, оскільки викликають тривалу нудоту і дуже подразнюють слизову оболо- нку шлунка). 188 Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів рослин. Пектосол містить рідкі спиртові екстракти: кореня оману, моху ісландського, кореня мильнянки лікарської, трави гісопу, трави чебрецю, а також гліцерину. Фі- зіологічно активні речовини рослин розріджують мокроту, проявляють протика- шльову, відхаркувальну, протизапальну, а також протимікробну дію. До відхаркувальних засобів рефлекторної дії відносять також препарати: терпі- нгідрат, натрію бензоат, ефірні олії деяких рослин (плодів анісу, трави чебрецю, материнки звичайної, багна, коріння девясилу, листя підбілу звичайного), препа- рат комплексної дії пертусин та ін. Калію йодид, натрію гідрокарбонат діють резорбтивно. Після приймання все- редину виділяються бронхіальними залозами, стимулюють секрецію, розріджу- ють харкотиння, а також активізують рухову функцію епітелію бронхіол. Поряд з підвищенням секреції бронхіальних залоз ці засоби мають протимікробну дію, ро- зширюють бронхи. Натрію гідрокарбонат розплавляє муцин, а також полегшує ви- ділення харкотиння при зміщенні його рН у лужний бік. Показання. Хронічний бронхіт. Побічна дія. У випадках тривалого застосування препаратів йоду може розви- нутись явище йодизму (нежить, слиновиділення, вугроподібний висип на шкірі). Побічні ефекти пов'язані з подразним впливом йоду в місцях виділення. У таких випадках препарат слід відмінити. Натрію гідрокарбонат викликає втрату апетиту, нудоту, блювоту, біль у жи- воті, неспокій, головний біль, у важких випадках тетанічні судоми, можливо під- вищення артеріального тиску. Відхаркувальні засоби прямої дії (муколітики) розріджують харкотиння, впли- вають на його фізичні та хімічні властивості. Протеолітичні ферменти (трипсин кристалічний, хімотрипсин, дезоксирибонуклеаза) розривають пептидні зв'язки бі- лкових молекул. Через те вони мають неоднакову ефективність при різному складі харкотиння. Трипсин кристалічний має відхаркувальну, протизапальну, імуномодулюючу дію, поліпшує мікроциркуляцію. Може розщепляти некротично змінені тканини, фібринозні утворення, в’язкі секрети і ексудати. Показання. Запальні захворюванння слизової оболонки порожнини рота, пара- донтитах, захворюваннях дихальних шляхів, попередження утворення спайок при серединному отиті. Парентерально вводять при тромбофлебітах, синуситах, отиті, остеомієліті, іридоцикліті. Місцево призначають для лікування опіків, пролежнів, гнійних ран. Побічна дія, Алергічні реакції, після внутрішньом’язового введення болючість, гіперемія. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату. Хімотрипсин, рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза мають подібні властивості, (останні деполімеризують відповідно РНК та ДНК) і показання, але останні засто- совують також як противірусні: рибонуклеазу при кліщовому енцефаліті, вірусних менінгітах, дезоксирибонуклеазу при герпетичних ураженнях. Ацетилцистеїн (ацц, кофацин, ацестад, ацеталс) – є муколітичним відхаркува- льним засобом, похідним цистеїну. 189 Фармакокінетика. Після прийому всередину препарат повністю абсорбується в травному каналі. В печінці метаболізується до цистеїну, цистину, діацетилцестину та дисульфідів. Біодоступність після прийому всередину 10 %. Максимальна кон- центрація досягається через 1-3 години. В організмі визначається у вигляді вільної субстанції, у зв’язку з протеїнами плазми, частково, як інкорпоровані амінокис- лоти. Екскретує майже повністю у вигляді неактивних метаболітів з сечею. Лише незначна кількість препарату екскретує з калом. Період напіввиведення 1 година, залежить від швидкості біотрансформації в печінці. Препарат проникає крізь пла- центарний бар’єр та накопичується в амніотичній рідині. Фармакодинаміка. Завдяки сульфгідрильним групам розриває дисульфідні зв'я- зки кислих глікозаміногліканів (мукополісахаридів) харкотиння, що викликає де- полімеризацію мукопротеїдів і зменшення в'язкості слизу. Ацетилцистеїн володіє антиоксидантним, пневмопротекторним, кардіопротекторним, дезінтоксикацій- ним ефектом (сприяє синтезу глутатіону). Показання. Захворювання дихальних шляхів: бронхоектатична хвороба, гост- рий хронічний бронхіт, бронхіальна астма, трахеїт, ларингіт, отруєння парацета- молом, альдегідом, фенолами, серцевими глікозидами, важкими металами. Побічна дія. Печія, нудота, блювота, діарея, шум у вухах, алергічні реакції, гі- потензія, бронхоспазм, висипи, свербіж. Протипоказання. Підвищена чутливість до ацетилцистеїну, пептична виразка верхніх відділів травного каналу, кровохаркання, легенева кровотеча. Бромгексин та його похідна сполука амброксол нормалізують порушене спів- відношення серозного та слизового компонентів бронхіального секрету. Препа- рати активізують секрецію слизових залоз і миготливого епітелію бронхів, сприя- ють видаленню слизового секрету, стимулюють синтез і секрецію сурфактанту, попереджають його деструкцію. Фармакокінетика. Фармакотерапевтична дія бромгексину спостерігається через 1-2 доби. Порівнянно з бромгексином амброксол як його метаболіт швидше всмо- ктується, менш токсичний, краще переноситься. При пероральному прийомі амб- роксол швидко і повністю всмоктується, добре проникає в тканину легенів. Мак- симальна концентрація в плазмі крові визначається через 2 години після перора- льного прийому. Період напіввиведення 10-12 годин, препарат екскретує з сечею. Амброксол добре проникає крізь плацентарний бар’єр і стимулює утворення сур- фактанту у плода. Показання. Амброксол і бромгексин призначають у випадках густого, в'язкого, гнійного харкотиння, при гострих і хронічних захворюваннях у дітей і дорослих, при респіраторному дистрес-синдромі у немовлят та дорослих, після ЛОР-опера- цій, при підготовці до бронхоскопії. Побічна дія. Алергічні реакції, диспепсичні розлади. При хронічному бронхіті, бронхоектазах, абсцесах легень, що зумовлені запа- ленням мікробного характеру, муколітики комбінують з протимікробними, а для кращого проникнення в патологічні вогнища — з бронхорозширювальними засобами. Протипоказання.Вік до 3 років для бромгексину, вагітність.годування груддю для амброксол,підвищена чутливість до обох препаратів. 190 Сурфактанти – поверхнево активні речовини синтетичного походження, що за- мінюють природний сурфактант при респіраторному дистрес-синдромі. (Куросурф) – сурфактант, що містить фосфоліпідні фракції (фосфатидилхолін) та низько- молекулярні гідрофобні протеїни, що виділені з легенів свиней. Прийом препарату відновлює адекватне дихання. Вводять його внутрішньовенно. Екзосурф – препарат, діючою речовиною якого є кольфосцерил пальмітат. Пре- парат вводять ендотрахеально, при необхідності повторюють введення через 12 годин. |