Инфектология. О. Л. ІвахівТернопільУкрмедкнига2002медсестринство
 Скачать 1.33 Mb.
|
|
Застереження! Категорично забороняється робити щеп- лення в домашніх умовах. Успіх профілактичних заходів залежить від їх своєчасного комплексного застосування, яке передбачає вплив на всі три лан- ки епідемічного процесу. Водночас серед протиепідемічних за- ходів при різних інфекційних хворобах виділяють основні найбільш ефективні заходи. Наприклад, кір можна ліквідувати шляхом поголовної імунізації дітей коровою вакциною. А ось позбутись висипного тифу дозволяє знищення вошей, які є пере- носниками збудника цієї хвороби і без яких вона не передається. Профілактика інфекційних хворобу медичних сестер. Виконуючи професійні обов’язки, медична сестра постійно спілкується з інфекційними хворими та контактує з різними медикаментами й дезінфекційними засобами. Тому вона наражаєть- ся на небезпеку захворіти. Зараження може відбутись за допомогою різноманітних об’єктів (мал. 31). Якщо їх згрупувати, то складається враження, що обслуговуючий медичний персонал перебуває у “чотирикут- нику небезпеки”. Першу його сторону складає біологічний мате- ріал від хворого, другу – предмети побуту, третю – природні фактори, четверту – медичні засоби. Проте більшість факторів передачі в конкретних умовах має лише теоретичне під?рунтя. По-перше, тій чи іншій хворобі влас- тивий свій основний шлях розповсюдження, який складається лише з одного або декількох факторів передачі. По-друге, вірогідність зараження в умовах лікарні чи поліклініки можна звести нанівець, якщо налагодити належний протиепідемічний режим і користуватись індивідуальними та колективними засоба- ми безпеки. До цих основних засобів належать: ізоляція інфек- ційного хворого, поточна та заключна дезінфекція, імунізація, но- сіння захисного одягу. У зв’язку з тим, що медичний персонал інфекційної лікарні та КІЗу поліклініки належить до групи ризи- ку, він підлягає імунізації проти ряду інфекційних хвороб. Прак- тичний досвід засвідчує, що випадки зараження медичних сестер 107 Основи профілактики інфекційних хвороб в інфекційних лікарнях і відділеннях трапляються значно рідше, ніж в деяких інших лікувальних закладах (на лікарській дільниці, у хірургічному відділенні), де немає належної епідеміологічної настороженості. Серед потенційних факторів перенесення збудників інфек- ційних хвороб особливої уваги потребують руки медичного персоналу. На руки медичної сестри та інших працівників можуть потрапити золотистий стафілокок, стрептокок групи А, сальмоне- ла, патогенна ешерихія, вірус гепатиту А, ротавірус і багато інших повітря вода харчові продукти гризуни комахи інвентар столове приладдя постіль та інші меблі особисті речі хворого дезпрепарати заниженої концентрації діагностичні інструменти лікувальні інструменти ліки випорож- нення секрети ранові виділення кров загальний покрив Хворі та носії збудника Мал. 31. Вірогідні фактори передачі патогенних мікроорганізмів в оточенні медичної сестри та іншого персоналу МА. Андрейчин, О.Л. Івахів патогенних мікроорганізмів. У зв’язку з цим, дуже важливо зро- зуміти, що належний захист рук – необхідний захід профілакти- ки внутрішньолікарняних інфекцій. Ось чому під час контакту з матеріалом, який забруднений патогенними мікроорганізмами, треба користуватись ?умовими рукавичками, а відразу після закінчення роботи їх зняти та якісно вимити руки, не пропускаючи жодної ділянки обох кистей. Розрізняють три рівні знезараження рук соціальний, гігієнічний (дезінфекція) і хірургічний. Соціальний рівень перед- бачає миття водою з милом перед їдою, до і після відвідання туалету, до і після догляду за пацієнтом і при забрудненні рук. Для цього використовують мило (ліпше рідке), серветки, паперо- вий рушник або електрорушник. Гігієнічну обробку рук здійснюють: перед виконанням інва- зивних процедур (наприклад, перед внутрішньовенним введенням розчинів), перед обслуговуванням пацієнта з дуже ослабленим імунітетом, до і після догляду за раною та сечовим катетером, перед одяганням і після зняття рукавичок, після контакту з біо- логічними рідинами або в разі можливого забруднення патоген- ними мікробами. У таких випадках після миття рідким милом з водою треба додатково застосувати антисептик. З дезінфекційних засобів на водній основі можна рекомендувати 4 % розчин хлоргексидину біглюконату або повідон-йодин. Ефективними є також засоби, що містять алкоголь 70° етиловий спирт, антисептол та ін. Спир- тові середники використовуються тоді, коли не можна скориста- тись милом або треба дуже швидко продезінфікувати руки. Хірургічний рівень знезараження рук орієнтований на лікарів- хірургів і операційних сестер. Він здійснюється за спеціальною методикою. Питання для самоконтролю. Основні розділи профілактичної роботи при інфекційних хворобах. 2. З яких ланок складається епідемічний процес? 3. Хто може бути джерелом збудника? 109 Основи профілактики інфекційних хвороб 4. Яка різниця між антропонозами і зоонозами? 5. Як виявляють джерело збудника? 6. Ізоляція інфекційного хворого. Показання до госпіталізації хворого. Передумови лікування інфекційного хворого в домашніх умовах. 9. Профілактика внутрішньолікарняних заражень. 10. Для чого застосовується роз’єднання? 11. Що розуміють під епідеміологічним видужанням? 12. Способи знешкодження заразних тварин. 13. Класифікація інфекційних хвороб за Л.В. Громашевським. 14. Як розірвати механізм передачі збудника кишкової інфекції? 15. Дезінфекція, її види та способи. 16. Як розірвати механізм передачі збудника при інфекціях дихальних шляхів? 17. Способи дезінфекції. 18. Як не допустити зараження через зовнішні покриви. Способи зміцнення неспецифічної стійкості організму до інфекцій- них хвороб. 20. Як створити штучний імунітет до інфекційних хвороб? 21. Які розрізняють вакцини? 22. Які відомі анатоксини для імунізації? 23. Що таке асоційовані вакцини? 24. Для чого застосовують специфічні імуноглобуліни та сироватки? 25. Календар профілактичних щеплень. 26. Щеплення за епідемічними показаннями. 27. Принцип комплексного застосування протиепідемічних заходів. 28. Потенційні шляхи зараження медичного персоналу, який обслуговує інфекційних хворих. 29. Назвіть основні способи захисту медичної сестри від зараження. 30. Рівні знезараження рук. Завдання і ситуаційні задачі 1. Зобразіть схематично як розповсюджується будь-яка інфекційна хвороба. Які з перерахованих щеплень необхідно зробити дитині у 12 міс.: проти правця, проти кору, проти дифтерії, проти краснухи, проти ту- беркульозу, проти епідемічного паротиту МА. Андрейчин, О.Л. Івахів 3. Які з інфекційних хвороб належать до особливо небезпечних: шиге- льоз, холера, лептоспіроз, карантинні геморагічні гарячки, грип, дифте- рія, чума. Працівник водоканалу, який проживає в приватному будинку, захворів на шигельоз. Чи можна його лікувати вдома? 5. У пацієнта К. після перенесеного сальмонельозу протягом двох місяців з калу виділяється сальмонела. Про що це свідчить? 6. У пацієнта В. 2 дні тому підвищилась температура тіла до 37,3 °С, з’явився нежить. Чи можна йому робити планове щеплення проти дифтерії і правця? 111 Основи профілактики інфекційних хвороб СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА РОБОТА МЕДСЕСТРИ З ХВОРИМИ НА ІНФЕКЦІЇ ЗОВНІШНІХ ПОКРИВІВ Q КРОВ’ЯНІ ІНФЕКЦІЇ Q ІНФЕКЦІЇ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ Q КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ Q МА. Андрейчин, О.Л. Івахів 112 Шигельоз (і, дизентерія) – гостра кишкова інфек- ційна хвороба людини, яка спричинена шигелами і характери- зується запаленням слизової оболонки переважно дистального відділу товстої кишки, що супроводжується переймистим болем у животі, проносом та інтоксикацією. Етіологія. Збудниками є шигели, які розділені на 4 види: „А – Shigella dysenteriae, до якої належать шигели Григор’є- ва-Шига, Штуцера-Шмітца, Ларджа-Сакса; „В – Sh. С – Sh. boydii; „D – Sh. sonnei. Усі шигели подібні між собою – це нерухомі, грамнегативні, короткі палички із заокругленими кінцями. Вони здатні проду- кувати токсини, а бактерії Григор’єва-Шига – щей екзотоксин із сильною токсичною дією на нервову систему. Шигели відносно стійкі в довкіллі, добре переносять низькі температури, висушування, проте швидко гинуть під дією прямих сонячних променів, нагрівання, дезінфекційних розчинів. Добре ростуть на простих живильних середовищах. У молоці і молочних продуктах шигели Зонне не лише тривалий час зберігаються, але й розмножуються. Шигели цього виду найбільш стійкі в довкіллі, Sh. dysenteriae – найменш стійкі; водночас ступінь патогенності цих збудників характеризується зворотною залежністю: найбільш патогенними є Sh. dysenteriae, найменш – Sh. sonnei. В Україні найчастіше виділяють шигели Зонне і Флекснера, зрідка – шигели Бойда; бактерії Григор’єва-Шига не виявляються. РОБОТА МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ З ХВОРИМИ НА КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ ШИГЕЛЬОЗ 113 Шигельоз Епідеміологія. Джерелом збудника є хворий на шигельоз або бактеріоносій. Механізм передачі – фекально-оральний. Збуд- ник може потрапити в організм із зараженими харчовими продуктами, які перед вживанням не зазнають термічної обробки (молоко, сметана, сир, салат, креми, холодні закуски, компот, фрук- ти), водою, рідше – контактно-побутовим шляхом (через забруд- нені руки, іграшки, білизну). Поширенню шигел у літньо-осінні місяці сприяють мухи. У розповсюдженні дизентерії Зонне про- відну роль відіграє харчовий шлях, дизентерії Флекснера – вод- ний, дизентерії Григор’єва-Шига – контактно-побутовий. Основ- ними причинами цього є суттєві відмінності патогенності різних видів шигел та їх стійкості в довкіллі. Найбільшу епідеміологічну небезпеку становлять хворі з легким і стертим перебігом інфекції (80-90 % заражень), а також реконвалесцентні носії. Особливу загрозу створюють хворі та носії збудників, що працюють у системі харчування і водопоста- чання, дошкільних дитячих закладах. До шигельозу сприйнятливі всі люди, але найчастіше він уражає дітей віком 2-4 роки. Хвороба поширена повсюдно, реєст- рується в усі пори року, захворюваність значно зростає влітку та восени. Патогенез. Шигели потрапляють в організм лише через рот. У шлунку й тонкій кишці частина їх гине, вивільняючи ток- сини. Решта досягає товстої кишки, проникає в слизову оболон- ку її дистального відділу (сигмоподібної та прямої кишок) і роз- множується. Продукуючи токсини, шигели спричинюють місце- ву запальну реакцію, на слизовій оболонці утворюються ерозії та виразки. Виникає пронос, розвивається дисбактеріоз кишок. Ура- жаються також нервова і серцево-судинна системи. Імунітет після перенесеного захворювання короткочасний, видоспецифічний. Клінічні прояви Інкубаційний період триває від 12 год до діб, у середньому 2-3 доби. Хвороба здебільшого починається гостро: з ознобу, підви- щення температури тіла, болю в животі та проносу. Зрідка цьому передують відчуття мерзлякуватості, нездужання, біль голови. МА. Андрейчин, О.Л. Івахів 114 У розпалі захворювання на тлі загальної інтоксикації і га- рячки домінують ознаки ураження травного каналу. Розрізня- ють типову (колітну) і атипові (гастроентероколітну і гастро- ентеритну) форми шигельозу. Колітна форма супроводжується інтоксикацією і проносом. Найчастіше температура тіла субфебрильна або підвищується до С. Шкіра бліда. Язик вологий, вкритий білим нальотом. Живіт запалий. Виникає біль різної інтенсивності, частіше перей- моподібний у ділянці сигмоподібної і прямої кишок, який поси- люється при дефекації (тенезми). Позиви на дефекацію не завж- ди закінчуються дефекацією (“несправжні позиви”). Сигмоподіб- на кишка пальпується у вигляді болючого, щільного, потовщеного тяжа. Частота дефекації – від 3 до 20 разів за добу і більше. Випорожнення поступово втрачають каловий вигляд, з’являються домішки слизу і крові. Інколи випорожнення мізерні й складають- ся лише з густого слизу з домішками крові або гною (“ректаль- ний плювок”). Дефекація не приносить хворому полегшення. Тяжкий перебіг шигельозу супроводжується вираженою загальною інтоксикацією і високою температурою тіла (до 39- 40 С і вище). Хворий загальмований, апатичний. Шкіра бліда, синюшна. Частота випорожнень досягає 30-50 разів за добу. Де- фекація супроводжується нестерпними тенезмами. Анус зяє. Кал слизово-кров’янистий. Зневоднення, як правило, не буває; навіть при багаторазовій дефекації об’єм випорожнень не перевищує 0,5-1 л. Зміни в загальному аналізі крові у хворих на шигельоз: нейт- рофільний лейкоцитоз із паличкоядерним зсувом формули. При копрологічному дослідженні виявляють неперетравлені залишки їжі, м’язові волокна, краплі жиру, зерна крохмалю, слиз, скупчення лейкоцитів з переважанням нейтрофілів, еритроцити та епітелі- альні клітини. За допомогою ректороманоскопа можна виявити зміни слизової оболонки прямої і сигмоподібної кишок – ката- ральний, геморагічний, ерозивний або виразковий проктосигмої- дит і сфінктерит. Через тубус ректороманоскопа безпосередньо зі слизової оболонки можна забрати матеріал для лабораторного дослідження. 115 Шигельоз Гастроентероколітна форма шигельозу виникає рідше, після короткого інкубаційного періоду (у межах доби), і характери- зується бурхливим перебігом, що нагадує харчову токсикоінфек- цію. Спочатку домінують явища гастроентериту (блювання, біль в епігастрії, рідкі рясні випорожнення), потім – ураження сигмо- подібної та прямої кишки. Гастроентеритна форма також нагадує харчову токсикоін- фекцію. У клінічній картині домінують блювання і біль в епі- гастрії, згодом приєднується пронос, але симптомів ураження тов- стої кишки немає. Можливий стертий перебіг шигельозу. Тоді клінічна симптоматика досить бідна. Тільки цілеспрямоване обстеження допо- магає виявити незначне нездужання, дисфункцію кишок (напіврідкі випорожнення 1-2 рази, спазмовану сигмоподібну кишку. Такі хворі вважають себе практично здоровими. Період розпалу дизентерії триває від 1-2 до 8-9 діб. Реконва- лесценція характеризується швидким зменшенням і зникненням інтоксикації та симптомів коліту. Однак клінічне одужання знач- но випереджує повне відновлення функції і нормалізацію структу- ри слизової оболонки товстої кишки, які настають лише через 1- 3 міс. Тому при грубому порушенні дієти, вживанні алкоголю, тяжкій праці, стресах можливі затяжний перебіг хвороби і рецидиви. Тривале виділення шигел з калом (бактеріоносійство) може спостерігатись безпосередньо після одужання (реконвалесцент- не) або в осіб, в яких у попередні 3 міс. не було дисфункції кишок, від’ємні результати ректороманоскопічного і серологіч- ного досліджень. Ускладнення. При тяжкому перебігу шигельозу зрідка виникає інфекційно-токсичний шок пульс стає дуже частим, нит- коподібним, падає артеріальний тиск крові, наростає ціаноз, зни- жується температура тіла до субнормальної, припиняється сечо- виділення. Часом випадає слизова прямої кишки. Може приєдна- тись пневмонія. Після перенесеної хвороби можуть відзначатись тривалі порушення функції кишечника, шлунка, підшлункової за- лози, розвиватись хронічний коліт, панкреатит тощо. МА. Андрейчин, О.Л. Івахів 116 Лабораторна діагностика. Діагноз підтверджують такими методами: ? бактеріологічним. Частота висіву шигел з калу не переви- щує 50-70 %. Виділити збудника з блювотиння вдається дуже рідко; Правила забору матеріалу Для дослідження беруть блювотиння (при атипових формах) і кал до початку антимікробного лікування. Випорожнен- ня забирають після акту дефекації (самовільного або спровоко- ваного ректальним введенням повітря), при відсутності їх вико- ристовують ректальні тампони чи ректороманоскопію. Кал (краще слизово-гнійні грудочки) забирають з ділянок, які не містять крові, бо бактерицидна дія її може завадити отри- мати культуру шигел. Для посіву використовують середовища Плоскірева, бактоагар Ж, інші штучні живильні середовища. Застереження! Треба пам’ятати, що шигели швидко гинуть у випорожненнях. Тому посів роблять у найближчі хвили- ни після відбору матеріалу. Якщо це неможливо, то пробу калу кладуть у холодильник (при температурі 4 Сабо зберігають у консерванті (30 % гліцерину та 70 % фізіологічного розчину хлориду натрію). Тривалість такого зберігання неповинна пе- ревищувати 2 год. ? серологічним. Парні сироватки крові хворих (забрані в перші дні і через 10-14 днів) досліджують на наявність специфіч- них антитіл за допомогою РНГА з використанням стандартних еритроцитарних діагностикумів. Діагностичний титр РНГА – 1:100- 1:200, при цьому дуже важливим є його наростання в динаміці захворювання в 4 рази і більше. З метою експрес-діагностики в останні роки застосовують імунофлуоресцентний метод, реакцію коаглютинації, О-агрегатгем- аглютинації. Догляд і лікування хворих. Залежно від клінічних й епі- деміологічних показань, хворих лікують вдома або в стаціонарі. 117 Шигельоз Дорослих і дітей старшого віку, хворих на шигельоз з легким або середньотяжким перебігом, можна лікувати вдома з дозволу санепідемстанції, якщо будуть забезпечені регулярне спостереження дільничного лікаря і протиепідемічний режим. Хворим рекомендують ліжковий чи напівліжковий режим до повної ліквідації гострих проявів хвороби, подовжений фізіо- логічний сон. У догляді велике значення надається ретельному виконанню пацієнтом і персоналом правил особистої гігієни та поточної дезінфекції. Хворі повинні мити руки перед їдою та після відвідування туалету. Кожний хворий на шигельоз корис- тується індивідуальним горщиком, що має свій номер. Палатна медична сестра оглядає випорожнення і на температурному листку зазначає їх частоту, колір, консистенцію, наявність домішок слизу, крові та гною. Вранці випорожнення в горщиках оглядає лікар у супроводі медичної сестри або санітарки. Особливої уваги потребують тяжкохворі. Під їх таз кладуть клейонку, застелену простирадлом або пеленкою. Забруднену білиз- ну негайно міняють на чисту. Ділянку сідниць, заднього проходу та промежини обмивають теплою водою і витирають насухо. Оскільки хворі відчувають мерзлякуватість, у палаті підтри- мують сталу температуру на рівні 19-20 С. Приміщення систематично провітрюють, піддають поточній дезінфекції хлорвмісни- ми розчинами. |