Инфектология. О. Л. ІвахівТернопільУкрмедкнига2002медсестринство
 Скачать 1.33 Mb.
|
|
Ускладнення. При бешисі можуть виникати місцеві таза- гальні ускладнення. Вони частіше розвиваються у хворих похи- 359 Бешиха лого і старечого віку, а також в осіб з тяжкими супровідними захворюваннями, що під впливом бешихи можуть загостритися. Місцеві ускладнення – це абсцес і флегмона підлеглих тканин, некроз і виразки шкіри, гангрена, нагноєння вмісту бул, флебіт і тромбофлебіт; загальні – нефрит, сепсис, септичний ендоміокар- дит, отит, синусит, гостра серцево-судинна недостатність. До наслідків бешихи відносять лімфостаз і слоновість нижніх кінцівок. Лабораторна діагностика. Діагноз підтверджують такими методами: ? імунологічним. Беруть 3-5 мл крові, досліджують на наяв- ність у сироватці стрептококового антигену та антитіл до О-стреп- толізину і гіалуронідази; ? термографічним. Наявність на термограмах яскравих діля- нок гіпертермії з перепадом температури інфрачервоного випро- мінювання. У місцях пухирів підвищення температури може бути нижчим, ніж у сусідніх ділянках еритеми. Зміни на термограмі зберігаються значно довше, ніж відповідні клінічні прояви, що дає можливість виявити формування хронічної форми і прогнозува- ти рецидиви. Догляд і лікування хворих. Залежно від клінічної фор- ми і тяжкості перебігу бешихи, хворих лікують в умовах інфек- ційного стаціонару або вдома. Обов’язковій госпіталізації підля- гають хворі з тяжким перебігом бешихи, частими рецидивами хвороби, при стійких порушеннях лімфообігу, тяжкій супровідній патології, діти та особи похилого віку. Обов’язково призначають антибіотики чи інші хіміотерапев- тичні препарати. Коли хворого лікують вдома, доцільніше ці пре- парати застосовувати в таблетках або капсулах. Призначають еритроміцин чи олеандоміцин по 1,2-1,5 г на добу або олететрин по 1,0-1,25 г протягом 7-10 днів. Пацієнтів з легким перебігом бешихи можна лікувати з використанням нітрофуранів (фуразо- лідон, фурагін) по 0,1-0,2 г 3 рази надень, комбінованих препа- ратів (бактрим, бісептол) по 2 таблетки 2 рази надень протягом 10 днів. У разі неефективності лікування, виникнення ускладнень хворого госпіталізують. МА. Андрейчин, О.Л. Івахів 360 Ефективними є антибіотики пеніцилінового ряду. Припер- винній і повторній бешисі застосовують бензилпеніцилін (при тяжкому перебігу добову дозу збільшують до 12 млн ОД, ампі- цилін, оксацилін. У випадку дуже тяжкого перебігу хвороби, стреп- тококового сепсису використовують комбінацію двох антибіо- тиків (ампіциліну і гентаміцину). Курс лікування триває 7-15 днів. Для лікування часто рецидивної бешихи застосовують ампіцилін, ампіокс, олететрин, антибіотики з групи цефалоспоринів (цефа- золін, кефзол, клафоран по 2-4 г на добу), при їх несприйнятли- вості – фуразолідон, бактрим (бісептол). Курс лікування триває 8-10 днів. Якщо зберігаються залишкові явища хвороби, то при- значають другий курс лікування антибактерійними препаратами. При бульозній формі бешихи підрізають пухирі і наклада- ють повязку з розчином риванолу, фурациліну або ектерициду. Застереження! Накладати будь-які мазі на вогнище за- палення не можна, бо вони подразнюють шкіру, збільшують набряк і сповільнюють процес загоєння. При наявності вираженої інфільтрації тканин та скаргах на біль показані нестероїдні протизапальні препарати – реопірин, вольтарен, індометацин, мефенамінова кислота. У випадку мляво- го, затяжного перебігу бешихи можна призначити імуностиму- лювальні препарати, зокрема метилурацил, нуклеїнат натрію, спленін, тималін. Хворим з частими рецидивами бешихи та проявами лімфо- стазу на тлі антибіотикотерапії призначають преднізолон по 30 мг на добу або його аналог з поступовим зниженням дози. Доцільно призначати препарати, які зменшують проникність капілярів: рутин, аскорутин, аскорбінову кислоту, кальцію глюко- нат, вітаміни групи В, А, нікотинову кислоту. З антигістамінних препаратів застосовують димедрол, тавегіл, супрастин, діазолін. Хворим з тяжкою формою бешихи і вираженими симптомами інтоксикації проводять дезінтоксикаційну терапію: реополі- глюкін, 5 % розчин глюкози з додаванням аскорбінової кислоти, кокарбоксилази, діуретики (фуросемід), а також ентеросорбенти (силлард П, ентеросгель, СКН та ін.). 361 Бешиха З фізіотерапевтичних процедуру гострий період признача- ють УВЧ, УФО і лазеротерапію, у реконвалесценцію – індукто- термію, електрофорез калію йодиду, кальцію хлориду чи лідази, озокерит або парафін, радонові ванни. За особами, які перехворіли на первинну і повторну бешиху, проводять диспансерне спостереження протягом 3 міс., при рецидивах не менше ніж 2 роки. Диспансеризації підлягають також особи з несприятливими залишковими явищами після ліку- вання. Особливої уваги заслуговує попередження рецидивів. Після перенесеної первинної, повторної і рецидивної бешихи з нечасти- ми рецидивами і залишковими явищами вводять біцилін-5 (млн ОД внутрішньом’язово) через кожні 4 тиж. протягом 3-4 міс. Такий самий курс лікування проводять при вираженій се- зонності рецидивів, починаючи за 2 міс. до можливого захворю- вання. Хворим з частими рецидивами біцилін-5 вводять щомісяця протягом 2-3 років. Застереження! Перед уведенням біциліну обов’язково роблять шкірну пробу на індивідуальну чутливість організму. Запобіганню рецидивів також сприяють стимулятори імун- ної системи (метилурацил, продигіозан, тималін), загальнозміц- нювальне лікування (полівітаміни, екстракт елеутерокока, на- стоянка кореня женьшеня, пантокрин. Показані санація вог- нищ хронічної стрептококової інфекції, лікування мікозів. У ряді випадків, коли умови праці пов’язані з переохолодженням і мікротравмами, доцільним є раціональне працевлаштування осіб після перенесеної бешихи. Профілактичні заходи Важливого значення надають дотриманню правил гігієни, захисту цілості шкіри, лікуванню хро- нічного тонзиліту, запобіганню ангін, загартуванню організму. При обробці ран, лікуванні гноячкових захворювань шкіри, медичних маніпуляціях необхідно дотримуватись правил асептики. Проти- епідемічні заходи в осередку не проводять. МА. Андрейчин, О.Л. Івахів 362 Питання для самоконтролю. Назвіть збудника бешихи. 2. Як можна захворіти на бешиху? 3. Основні клінічні прояви бешихи. 4. Що таке первинна, повторна і рецидивна бешиха? 5. Як підтвердити діагноз бешихи? 6. Особливості лікування хворих на бешиху. 7. Як попередити виникнення рецидивів? 8. Як попередити виникнення бешихи? Завдання і ситуаційні задачі 1. Складіть перелік питань для з’ясування епіданамнезу у хворого на бешиху. 2. Хворому з бешихою лікар призначив імунологічне дослідження. За- беріть у хворого відповідний матеріал і оформіть його відправлення в лабораторію. 3. Хвора В. скаржиться на гарячку, загальну слабість, біль у правій нозі. Температура тіла 38,5° Сна правій гомілці яскрава еритема з нерівни- ми межами і валиком по периферії. Уражена шкіра набрякла, напружена, гаряча на дотик, помірно болюча при пальпації. Яке захворюван- ня можна запідозрити? 4. Який з методів обстеження застосовують для встановлення повноти одужання після бешихи і прогнозування можливого рецидиву ульт- развукове дослідження, термографію, рентгенографію? 5. З наведеного переліку медикаментів виберіть той, що застосовується для попередження виникнення рецидиву бешихи: пеніцилін, гентамі- цин, біцилін-5, ципрофлоксацин. ЕРИЗИПЕЛОЇД Еризипелоїд (бешиха свиней – е) – інфекцій- но-алергічна хвороба, що характеризується переважним ура- женням шкіри кистей, рідше міжфалангових суглобів. Етіологія. Збудник – Erysipelothrix rhusiopathiae – неру- хома грампозитивна аеробна паличка. Відомо два антигенних ва- 363 Еризипелоїд ріанти. Перший циркулює переважно серед свійських тварин, дру- гий – серед диких. Мікроб досить стійкий у довкіллі, добре переносить низьку температуру. Зберігає життєздатність у солених і копчених м’ясних продуктах до 3-6 міс. Чутливий до дії дез- інфекційних засобів – у розчині хлорного вапна (1 %) гине через 5-15 хв. Епідеміологія. Джерелом збудника для людини найчасті- ше є свині, рідше – вівці, велика рогата худоба, домашня птиця, кролі, шкідливі гризуни, риби, ракоподібні. Інфікування відбувається переважно через пошкоджену шкіру рук під час контакту із забрудненим мясом або при догляді за хворими тваринами. Трап- ляються зараження при укусі комахами, що можуть бути механіч- ним переносником збудника, чи аліментарним шляхом при вжи- ванні недостатньо термічно оброблених м’ясних продуктів. Природна сприйнятливість людей до еризипелоїду не висо- ка, тому захворюваність має спорадичний характер. Проте ок- ремі категорії людей, які професійно або в побуті пов’язані з тваринами і переробкою мяса, хворіють у 10-100 разів частіше (тваринники, робітники м’ясних і рибних цехів, домогосподарки). Діти хворіють рідко. Захворювання реєструється протягом всьо- го року, дещо частіше в літньо-осінній період. Патогенез. У місці проникнення збудника в організм через ушкоджену шкіру формується первинне запальне вогнище. З шкіри пальця патологічний процес може поширюватись на міжфа- лангові суглоби. Трапляється лімфо- і гематогенне розповсюд- ження мікроба з формуванням обширних уражень шкіри і вто- ринних вогнищ у внутрішніх органах. Імунітет короткочасний, тому можливі повторні захворю- вання. Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від 1 до 7 діб, найчастіше 2-3 доби. Запальний процес, як правило, локалі- зується на шкірі пальців, дещо рідше – п’ястя (мал. 61), інколи – передпліччя. Переважно ушкоджується одна рука, зрідка – обидві. Розрізняють три основні форми еризипелоїду: шкірну, шкірно-суглобову і генералізовану. МА. Андрейчин, О.Л. Івахів 364 Шкірна форма виникає найчастіше. На місці проникнення збудника відзна- чаються слабкий пекучий біль і свербі- ння. Потім з’являються набряк, вогни- ще гіперемії яскраво-червоного кольо- ру, що має схильність до поширення більше в проксимальному напрямку (мал. 32, вкл.). У міру збільшення ери- темної бляшки центр її стає менш яс- кравим, набуває ціанотичного відтінку, краї залишаються яскраво-червоними, піднімаються над здоровою шкірою. У подальшому краї запальної бляшки не- рівномірно згладжуються, деколи ніби розриваються на окремі вогнища. Уча- стини хворих збоку від первинного вог- нища з’являються нові, менші ділянки гіперемії, що проходять той самий цикл розвитку. Досить швидко бляшки зли- ваються між собою, утворюючи суціль- не еритемне поле, що поширюється на шкіру всього пальця або решту п’ястя. Температура ураженої шкіри незначно підвищена чи така сама, як на здоровій ділянці. Зрідка на еритемній поверхні з’являють- ся пухирці зі серозним чи серозно-геморагічним вмістом. У більшості хворих субфебрильна температура тіла. Аналіз крові засвідчує нейтрофільний лейкоцитоз із паличкоядерним зсувом, збільшення ШОЕ. У кінці захворювання на місці еритеми виникає лущення шкіри. Триває шкірна форма еризипелоїду 1-1,5 тиж. Функція кисті в більшості хворих не порушується. Шкірно-суглобова форма спостерігається рідше, ніж шкірна. Гострий еризипелоїдний артрит супроводжується різким болем, порушенням функції суглоба, деколи явищами інтоксикації. Шкіра над суглобом яскраво-червона або синюшна, набрякла, складки її Мал. 61. Типова локаліза- ція уражень при еризипелоїді. 365 Еризипелоїд згладжені. Палець при цьому вимушено напівзігнутий, біль поси- люється при рухах. Хвороба триває 2-3 тиж. Може розвинутись хронічний ре- цидивний артрит з частими загостреннями, що призводять до де- формації суглоба. Проте зміни в кістках виявляються рідко. Генералізована форма виникає дуже рідко. Перебіг тяжкий, характеризується вираженою інтоксикацією, підвищенням темпе- ратури тіла до 39-40 С, появою багряно-червоної еритеми чи круп- ноплямистої висипки на різних ділянках тіла, збільшенням селезінки і печінки, виникненням септичних вогнищ у різних органах і тка- нинах з розвитком менінгіту, артритів, пневмонії, абсцесів. Ускладнення. Виникають дуже рідко. Можуть розвину- тись лімфангіт верхньої кінцівки та регіонарний лімфаденіт. Сеп- тична форма часом ускладнюється інфекційно-токсичним шоком. Лабораторна діагностика. Діагноз підтверджують такими методами: ? бактеріологічним (досить складний). Роблять посів набря- кової рідини або біоптату з ураженої ділянки шкіри на жовчний або м’ясо-пептонний бульйон, але отримання біопсійного матері- алу пов’язане з травмуванням запаленої тканини, а частота висі- ву збудника невисока. При генералізованій формі для посіву бе- руть кров; ? серологічним. Визначають антитіла до збудника в сироватці крові. Найчастіше вдаються до РА і РПГА, остання чутливіша. У частини хворих діагностичні титри антитіл виявляються вже на й день від моменту зараження, майже у всіх – на й дні; ? алергологічним. Застосовують шкірну пробу з алергеном збудника. На введення 0,1 мл алергену з еризипелотриксів реа- гує 95 % хворих. Проба позитивна яку гострий період еризипе- лоїду, так і протягом місяця після зникнення клінічних проявів; ? термографічним: наявність вогнища підвищеної температу- ри в ділянці ураження, що трохи перевищує площу видимої ери- теми, межі нечіткі. До цього методу вдаються для оцінки повноти видужання. В осіб, в яких зберігається термоасиметрія в рекон- валесценції, можливі рецидиви хвороби. МА. Андрейчин, О.Л. Івахів 366 Догляд і лікування хворих. Лікують переважно в амбу- латорних умовах. Госпіталізації підлягають пацієнти з тяжким перебігом еризипелоїду, частими загостреннями хронічного артриту таз генералізованою формою. При шкірній формі призначають бензилпеніцилін у добовій дозі 3-4 млн, ампіцилін – 2-4 г, еритроміцин – 0,6-1,0 г, тетра- циклін – 1,2 г. Курс антибіотикотерапії триває 7-10 днів. Ефек- тивним є поєднання антибіотиків з лазеротерапією чи ультрафіо- летовим опроміненням ушкоджених ділянок шкіри. Якщо в ре- конвалесценції зберігаються значні залишкові явища, місцево застосовують електрофорез калію йодиду, аплікації парафіну або озокериту. При шкірно-суглобовій формі еризипелоїду антибіотики при- значають у більших дозах. Лікування доцільно доповнити засто- суванням нестероїдних протизапальних засобів (індометацин, воль- тарен тощо). Місцево використовують УФО, бутадіонову мазь, УВЧ, гідрокортизон, ультразвук. При рецидивному перебігу артриту доцільно застосовувати імуностимулювальні засоби: мети- лурацил, тималін, спленін, натрію нуклеїнат тощо. При генералізованій формі хвороби призначають ампіцилін у поєднанні з гентаміцином чи цефалоспоринами (цефамізин, кефзол, клафоран), а також масивну дезінтоксикаційну терапію, анти- гістамінні середники, у дуже тяжких випадках – глюкокортикоїди. Диспансеризації підлягають хворі з рецидивною формою еризипелоїду. Упродовж 2 років вводять біцилін-5 по 1,5 млн ОД щомісяця. Осіб, в яких еризипелоїд пов’язаний із професійною діяльні- стю, бажано хоча б тимчасово перевести на іншу роботу. Профілактичні заходи. У плановому порядку свиням роблять запобіжні щеплення проти бешихи. Не допускають зго- довування їм незнезаражених харчових решток і відходів з боєнь. Слідкують за чистотою в приміщеннях для свиней і не допуска- ють утримання їх разом з іншими видами тварин і птиці. Щоб попередити еризипелоїд у людей, важливим є захист пальців від дрібних ушкоджень, санація мікротравм, дотримання 367 Еризипелоїд заходів особистої профілактики при обробці мяса, догляді за хворими тваринами. Необхідно забезпечити сировинні цехи м’я- сокомбінатів і рибозаводів гарячою водою, а працівників – спец- одягом, гумовими фартухами, рукавицями. Важливо механізувати технологічні процеси, що часто спричинюють ушкодження шкіри. У випадку поранення шкіри під час контакту з хворою твариною або сирими м’ясними продуктами слід продезінфікувати рану і навіть провести екстрену профілактику ампіциліном або еритро- міцином. Імунізація людей не розроблена. Заключна дезінфекція в осередку еризипелоїду не проводиться. Питання для самоконтролю. Дайте характеристику збудника еризипелоїду. 2. Джерело збудника і механізм передачі при еризипелоїді. 3. Як клінічно проявляється шкірна форма еризипелоїду? 4. Клінічні прояви шкірно-суглобової форми. 5. Клінічні ознаки септичної форми еризипелоїду. 6. Як підтвердити діагноз? 7. Лікування хворих на еризипелоїд. 8. Як запобігти виникненню еризипелоїду? Завдання і ситуаційні задачі 1. Складіть перелік питань для з’ясування епіданамнезу у хворого на еризипелоїд. 2. Хворому на еризипелоїд лікар призначив серологічне дослідження. Заберіть у хворого відповідний матеріал і оформіть його відправлення в лабораторію. 3. Хворий Н. скаржиться на почервоніння, набряк і посмикування в ділянці го пальця правої руки. Пять днів тому, коли готував свинну котлету, поранив цей палець. При огляді на тильній поверхні го пальця правої кисті набряк, вогнище ураження – по периферії яскра- во-червоне, у центрі менш яскраве, із ціанотичним відтінком. Яке за- хворювання можна запідозрити? Ваші дії? МА. Андрейчин, О.Л. Івахів 368 ДОДАТКИ Додаток ПРО ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ (Витяг із Закону України від 06.04.2000 р.) Стаття 2. Законодавство про захист населення від інфекцій- них хвороб Відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регу- люються Основами законодавства України про охорону здоров’я, законами України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, Про запобігання захворюванню на синдром набутого імуно- дефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами. Стаття 7. Лікування хворих на інфекційні хвороби Лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акре- дитованих у встановленому законодавством порядку державних і кому- нальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров’я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров’я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, уста- новленим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою. Стаття 10. |