мовознавство селиванова. Удк8Г42ббк81
 Скачать 9.73 Mb.
|
|
культурно-історичний, що полягає у взаєм одії комунікантів і тексту із семіотичним універсумом культури, який розвивається в часі й просторі, оновлюється та збагачується. М. Бахтін висунув плідну ідею рекурсивних і прокурсивних зв’язків тексту з іншими текстами, що була розвинута в концепції інтертекстуальності його послідовників. Розроблення поняття семіотичного універсуму культури належить Ю. Логману, хочу близькому розумінні термін «універсум» використовував і Р. Якобсон. Згідно з концепцією Ю. Лотмана, семіосфера, неухильно розширюючись у просторі протягом століть, отримала нині глобальний характер, при цьому зберігши цілісність універсуму. Причиною цієї цілісності, на думку дослідника, є те, що в основі всіх комунікативних процесів лежить інваріантний принцип, який допускає збільшення внутрішньої різноманітності семіосфери. Текст здійсню є діалогічний зв ’язок із семіосферою й універсумом яку процесі продукування тексту, так і при його сприйнятті й розумінні. Кожне висловлення, репліка діалогу, і монолог, за словами М. Бахтіна, наповнені відзвуками чужих висловлень. Діалогічність тексту з іншими текстами має подвійну спрямованість. Рекурсивний діалог полягає в залученні чужих текстів або їхніх фрагментів як до тексту, так і до свідомості автора та читачів, які діалогізую ть із ними, формуючи власні інтерпретаційні простори. Прокурсивний характер діалогічності в аспекті інтертекстуальності передбачає вплив тексту на наступну текстову традицію, розвиток жанру й семіосфери. М. Бахтін моделює можливість діалогічної взаємодії тексту з наступною культурною традицією. Діалогічність текстів не обмежується 181 текстами одного жанру й семіосфери. Ю. Логман значно розширив цей аспект за рахунок виходу текстового діалогу на рівень інших семіосфер культури, на рівень цілісного універсуму культури етносу чи цивілізації. Лише подібна діалогічність забезпечує збереження й розвиток культури, її внутрішній динамізм і протистояння руйнівним тенденціям. Ч етвертий аспект д іал о гічн о сті - ком унікат ивний - представлений взаємодією адресанта або текстового втілення позиції автора (автора-функції) і його програми адресованости з адресатом (читачем). Діалог двох особистостей, безпосередній тут і зараз) або опосередкований і дискретний у часі й просторі, ускладнений формою (усною або письмовою, друкованою), каналом реалізації спілкування (аудіальним чи візуальним), інконгруентністю тезаурусів комунікантів, ступенем правильності й коректності їхніх стратегічних програм, співвіднесеністю мотивів, інтенцій та інтерпретант. Підґрунтям діалогічності в такому аспекті є відсутність тотожності смислу, що передається мовцем, і смислу, сприйнятого адресатом. За словами М. Бахтіна, «розуміння не дублює те, що розуміють; таке пасивне дублю вання було б марним для суспільства». На його думку, діалог автора й тексту, тексту й читача створює не два роз’єднаних світи й не спільний один світ, що знімає всіляку відмінність між мовцем й адресатом, а новий третій світ. Д ослідник висунув значущ у тезу про вільн о-вар іати в ну інтерпретацію тексту читачами, однак така інтерпретація, за Ю. Лотманом, усе ж обмежена смислами, закладеними в тексті. У п роц есах породж ення тексту та його сприйняття комунікативний аспект д іал о гічн ості доповню ється внутрішньорефлексивним, тобто діалогом свідомості комуніканта із самим собою, що знаходить відображення в розщепленні адресанта й адресата та втілюється в тексті. Рефлексія є зверненням мислення людини на саму себе, і в цьому відношенні людина ніби потрапляє в особливий простір, принципово відмінний від звичного для неї реального світу. Не випадково, М. Бахтін розмежовує дві позиції автора автора-творця й автора-функцію, - останній перебуває в діалогічних відношеннях із текстом і з чужою живою й повноправною свідомістю». 182 Т. Дрідзе цілком слушно зауважує, що «комунікатор, який створює текст, одночасно є інтерпретатором як свого власного тексту, так і множини різноманітних текстів, що тлумачаться в дусі часу, ситуації, певного мовного контексту, певної мовної системи». Тим самим автор-творець, вступаючи в діалог з автором-функцією, опосередкує діалог останнього з текстом, персонажами (пор. «внутріш ній опір» Базарова авторові-ф ункції Тургенева) і з читачем, який по-своєму діалогізує з текстом й авторською програмою адресованості. До того ж внутріш ня рефлексія свідомості й позасвідомого є ланкою синергетичної взаємодії, складного діалогу людини з інтеріоризованим буттям і семіотичним універсумом. Читацьке розуміння й інтерпретація також мають рефлексивну внутрішню та зовнішню діалогічність. Інтерпретуючи чужий текст, читач внутрішньо діалогізує на підставі власної заглибленості до інтеріоризованого буття й універсуму культури з текстом і з собою й перекладає отриманий ним смисл на власну словесну або зображальну мову. Зовнішня діалогічність читацької ін тер пр етац ії в и явл яється у сп іввідн о ш ен н і з інш ими інтерпретаціями, зокрема, і з авторською таз чужою рефлексією на текст. Це зумовлює діалогічну відкритість тексту в різних дискурсивних варіантах комунікативних ситуацій. М. Бахтін виокремлює ще один вектор адресатної діалогічності тексту - нададресатний. Нададресатом є якийсь третій (Бог, абсолютна істина, суд безсторонньої совісті, народ, суд історії іт. ін.). За словами вченого, автор ніколи не може віддати всього себе й весь свій мовний твір на повну й остаточну оцінку наявним або близьким адресатам (адже й найближчі нащадки можуть пом илятися) і завж ди припускає (з більшою або меншою усвідомленістю) якусь вищу інстанцію відповідного розуміння, що може відсуватися в різних напрямках». Діалогічна взаємодія з нададресатом може бути зовсім іншою, ніж із читачами- сучасниками, і привести до інших результатів яку діалозі з буттям, так і з семіотичним універсумом культури. Нерідко тривалість життя тексту в культурі залежить від складної діалогічної канви самого текстового світу - внутрішньої (текстової) діалогічності, що підвищує ступінь вільно-варіативної інтерпретації і сприяє, певному «переформулюванню» основ тексту. Дослідник підкреслював: Ми можемо зіштовхуватися із суцільним подвійним кодом, причому в різній читацькій перспективі виявляється то одна, то інша організація». На тлі подвійного кодування повідомлення створюються внутрішні текстові діалоги. М. Бахтін простежує наведений аспект діалогічності на прикладі явища роздвоєної особистості у творчості Ф. Достоєвського з огляду на специфіку текстової організації простору, що полягає в перебуванні особистості на грані виходу з життя, на грані Inferno. Дослідник указує також на діалогічність мовлення персонажів й авторського мовлення, тому що всі персонажі та їхнє мовлення є результатом авторського відношення й авторського мовлення). УФ. Достоєвського, де персонажі - ідеологи, автор і такі герої (мислителі-ідеологи) опиняються в одній площині. Причому з огляду на розщеплення антропоцентрів текстової художньої комунікації діалог відбувається між автором- функцією й персонажами, образом автора й персонажем, образом читача й персонажем або вбудованим до тексту ідеальним гіпотетичним читачем й автором-функцією чи персонажем. Розроблена нами модель дискурсу враховує різні аспекти діалогічності, динамічну синергетичну природу комунікативної ситуації, дискретність фаз породження й інтерпретації, асиметрію змістів, закладених адресантом й інтерпретованих адресатом, самостійне життя тексту в семіотичному універсумі культури. Модель містить пять самостійних взаємно детермінованих систем - функціональних модулів (адресанта, адресата, тексту, інтеріоризованого буття й семіотичного універсуму культури, представлених у розвитку в часі та просторі). Діалогічна взаємодія цих модулів опосередковує комунікативну діяльність у ситуаціях інформаційного обміну та впливу. Модуль адресанта представлений сферою його свідомості як психоф ункціональним континуумом різних пізн авальн их механізмів, інтегрованих зі знаннями про мову й у мові. Знання в мові - це представлена в мовній формі інформація, а знання про мову є інформацією про мовну систему як рівнево-категорійну ієрархію, лексикон і прагматичні функції мовних одиниць у мовленні. Діалогічна інтеграція складників модуля адресанта на підставі інтенції служить базою для формування задуму тексту та стратегічної програми проведення дискурсу й керування ним. Цей модуль діалогічно поєднаний із модулями інтеріоризованого буття й семіотичного універсуму, підключений до колективного позасвідомого етносу виходячи із принципу синхроністичності, що, за К. Ю нгом, є здатністю індивідуальної свідомості підключатися до певного соціального поля, яке фіксується в культурі та мові й надає впорядкованості та змісту нашому безпосередньому сприйняттю. Модуль адресата також представлений сферою свідомості, знаннями в мові та про мову реципієнта тексту в дискурсі, що забезпечує сприйняття, а на основі інтерпретанти - розуміння й інтерпретацію. Цей модуль також діалогічно поєднується з іншими модулями дискурсу. М одуль тексту (повідом лення) є семіотичним і концептуальним простором, який представляє «вбудовані» до нього інтерактивні стратегії і внутрішню програму діалогічності. Текст рекурсивно та прокурсивно діалогізує з модулями інтеріоризованого буття та семіотичного універсуму, створюючи власний текстовий можливий світ, що є посередником діалогу двох свідомостей: авторської та читацької. Виявом діалогу тексту з колективним позасвідомим є вербальна репрезентація в ньому відбитків психологічних і культурних архетипів. Модуль інтеріоризованого буття являє собою усвідомлення лінгвокультурною спільнотою дійсності, яка є різною в режимах породження й інтерпретації тексту тау проекції на описувані в тексті події. Це створює багатопланове підґрунтя для множинних діалогічних відношень різних модулів дискурсу з інтеріоризованим буттям. Модуль семіотичного універсуму культури представлений семіосферами різних культурно-знакових продуктів етносу й цивілізації. Діалогічність універсуму культури з інтеріоризованим буттям реалізується у формуванні різноманітних можливих світів культури й текстів, які відповідним чином взаємодіють із можливим для певної епохи й соціуму світом реальності. Діалог семіотичного універсуму з модулями комунікантів служить потужним знаряддям взаєморозуміння й комунікативної співпраці навіть на часовій відстані, оскільки залучення комуніканта до універсуму культури 185 полегшує декодування змісту повідомлень і текстів з опертям на жанрові, тематичні та прагматичні канони. Окреслена модель комунікативної ситуації, безумовно, є спрощеною схемою, однак її системні кореляції й діалогічні параметри дають змогу описати властивості будь-якого дискурсу, з ’ясувати його специфіку, представити весь спектр відношень складників ситуації спілкування. Усі наведені вище моделі є спробам и представлення монолінгвокультурної комунікації, оскільки в міжкультурній комунікації, опосередкованій процесом перекладу, кількість комунікантів доповнена особистістю перекладача; повідомлення текст) має два варіанти (текст оригіналу й текст перекладу. Процес перекладу розглядають як перехідну ланку між двома накладеними одна на одну комунікативними ситуаціями. За словами Р. М іньяр-Бєлоручева, переклад мовби подвою є компоненти комунікації - з’являються два джерела, кожне зі своїми мотивами й цілями висловлення, дві ситуації (зокрема, позитивна й негативна, два мовленнєвих утворення і два одержувача. Подвоєння компонентів комунікації і є головною відмінністю перекладу як виду мовленнєвої діяльності, що складається з двох фаз. Перша фаза комунікативних моделей перекладу передбачає рефлексивне розуміння перекладачем світу смислів адресанта оригінального тексту, його програми інтерпретації для читача оригіналу, ступеня цінності текстової ін форм ац ії та співвіднесеності її з вихідною культурою й буттям. Як зазначає Г. Богін, ця фаза в термінах лінгвістичної герменевтики містить розуміння, що «розпредмечує» і дає змогу відновити системну мисленнєво-діяльнісну ситуацію та змістовий світ продуцентів тексту, і перевести цей зм іст у словесно-знакову форму інтерпретатором як висловлену рефлексію. Друга фаза перекладу є зіставленням внутрішньо висловленої рефлексії перекладача з кодом іншої мови в «міжпороговому» просторі інтерпретації / породження з урахуванням універсуму іншої культури й інтеріоризованого буття іншого етносу, що є підґрунтям для створення тексту перекладу. З огляду на це процес перекладу можна кваліф ікувати як ін терпретац ійн о- породжувальний дискурс (О. Селіванова). Діяльність перекладача 186 не є ізольованою, адже вона перебуває у складних діалогічних відношеннях із буттєвою сферою, семіотичним універсумом культури тексту оригіналу й перекладу. У своїй діяльності перекладач може орієнтуватися на конкретну людину, на певну групу або на пересічного представника якоїсь групи, тому той самий текст може перекладатися по-різному. До того ж переклад передбачає потрійну корекцію змісту оригінального тексту в процесі рефлективного розуміння його перекладачем, породження ним перекладного тексту в новій семіотичній формі та сприйняття цієї форми та вкладеного змісту адресатом перекладу. Практичне заняття Тема Моделі комунікації 1. Поняття моделі комунікації. 2. М оделі мовного знака як підґрунтя комунікативного моделювання. 3. Модель комунікативного знака К. Бюлера. 4. Інформаційно-технічні моделі комунікації. 5. Комунікативна модель Р. Якобсона. 6. Семіотична модель художньої комунікації Ю. Лотмана. 7. Прагмалінгвістичні моделі комунікації. 8. Діалогічна модель комунікації. 9. Комунікативна модель перекладу. Завдання 1. Опрацюйте параграф «Моделі комунікації» із підручника Ф.С. Бацевича «Основи комунікативної лінгвістики». - К, 2 0 0 4 .- С. 47-51. З’ясуйте, у чому специфіка трансакційних моделей комунікації. 2. Наведіть приклади різноманітних моделей перекладу, відомих із наукової літератури з перекладознавства. У чому різниця між цими моделями й моделями монокультурної комунікації? 3. Виконайте тестові завдання: 187 1. Який головний принцип застосовано в моделюванні явища, предмета, ситуації тощо? A. Ізоморфізм. Б. Гоморфізм. B. Менталізм. 2. Хто розробив принцип карта - не територія»? A. А. Коржибський. Б. Н. Хомський B. Т. ван Дейк. 3. У якій моделі знака вперше введено інтерпретанту? A. У моделі знака К. Бюлера. Б. У моделі знака Ч. Пірса. B. У моделі знака Ч. Морриса. 4. Що таке інтерпретанта? A. Дія на інтерпретатора у процесі семіозису об’єкта різних чинників. Б. Дія на мовця у процесі семіозису різних чинників. B. Намір одержувача інформації. 5. Яка різниця між моделями знака Г. Фреге і К. Огдена й А. Ричардса? A. У моделі Г. Фреге наявна інтерпретанта. Б. У моделі Г. Фреге відсутній референт як складник дійсності. B. У моделі Г. Фреге три складники, а в моделі К. Огдена й А.Ричардса - чотири. 6. Який складник додатково до моделі Ч. Пірса ввів його послідовник Ч. Моррис? A. Інтерпретатора. Б. Об’єкт дійсності. B. Денотат. 7. Чому в моделі К. Бюлера колота трикутник перетинаються? А. Коло - це знака трикутник - мова, знак є лише елементом мови. Б. Коло - це знака трикутник - мова, знак утворено за законами не лише мови, ай за задумом мовця. 188 В. Коло - це знака трикутник - мова, знак формує власну мову, що має й ознаки літературної мови, знак є лише елементом мови. 8. Яку функцію в моделі К. Бюлера виконує мовний знак як симптом. Апелятивну. Б. Репрезентативну. B. Експресивну. 9. Яку функцію в моделі К. Бюлера виконує мовний знак як сигнал. Експресивну. Б. Апелятивну. B. Репрезентативну. 10. Яку функцію в моделі К. Бюлера виконує мовний знак як символ. Апелятивну. Б. Репрезентативну. B. Експресивну. 11. Хто з лінгвістів майже одночасно з К. Бюлером виокремив у переліку функцій мови соціальну функцію, яка солідаризує людину з її співтовариством? A. Р. Якобсон. Б. Е. Сепір. B. Дж. Лакофф. 12. Що в теорії К. Бюлера колеги вважали спеціальною заслугою його перед лінгвістикою? A. Інтерсуб’єктивну природу мовного знака. Б. Функціональну природу мовного знака. Репрезентативну природу мовного знака. Які компоненти, крім комунікантів і повідомлення, наявні в моделі комунікації Р. Якобсона? A. Контекст, код. Б. Контекст, контакт, код. Контекст, контакт, код, інтенція. 189 14. Яка функція в моделі Р. Якобсона позначає забезпечення контакту зі співрозмовником? A. Референтивна. Б. Конативна. B. Фатична. 15. Яка функція в моделі Р. Якобсона позначає спосіб вираження власного я адресантом. Емотивна. Б. Поетична. B. Фатична. 16. Який компоненту моделі К. Шеннона і В. Вівера зумовлює наявність двох сигналів? A. Канал. Б. Шум. Передавач. 17. Яку роль відіграла контактно-релейна схема К. Шеннона і В. Вівера у становленні теорії мовної комунікації? A. Увела компонент передавача. Б. Розрізнила джерело інформації та передавач. B. Н адала поняттєвий апарат майбутній теорії м овної комунікації. 18. Яке положення є базовим для концепції текстової комунікації Ю. Лотмана? A. Концепція деавтоматизації літературної мови. Б. Теорія комунікативного шуму. Теорія інтенційності комунікації. 19. Хто з лінгвістів першим розмежував цілі мовця й адресата в комунікації? A. Р. Якобсон. Б. Т. ван Дейк. B. Ф. Бацевич. 20. Чим обмежена, за Ю. Лотманом, вільно-варіативна інтерпретація художнього тексту читачем? А. Наміром адресата Б. Інтерпретантою читача. В. Межами закладеної в тексті свободи смислів. 21. Які прагматеми використав у своїй комунікативній моделі І. Сусов? A. Інтенцію й інтерпретанту. Б. Сигніфікат, інтенцію й інтерпретанту. B. Інтенцію, інтерпретанту та референтну ситуацію. 22. Який головний недолік має модель комунікації І. Сусова? A. Наявність двох сигніфікатів. Б. Наявність однієї референтної ситуації. B. Наявність референтної ситуації. 23. Що таке семіотичний універсум культури? A. Твір мистецтва. Б. Зв’язок у часі та просторі всіх художніх текстів. B. Сукупність усіх знакових продуктів культури. 24. Яку діалогічність тексту в семіотичному універсумі розглядав М. Бахтін? A. Рекурсивну. Б. Прокурсивну. B. Рекурсивно-прокурсивну. 25. Хто з філософів-герменевтів обстоював принцип діалогічності? A. М. Бахтін. Б. Г. Шпет. |