Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
Нормативні показники мікроклімату і повітряного середовища основних приміщень лікувально-профілактичних закладів Таблиця 33 Відчуття тепла хворими з різними видами патологічних зрушень у стані здоров’я та об’єктивні показники їх теплового стану можуть дуже відрізнятися від наведених вище. Особливо вираженими є такі відмінності у разі наявності ендокринних порушень (тиреотоксикоз, цукровий діабет), серцевої та легеневої недостатності, опіків
тощо. В таблиці 34 представлені провідні критерії оцінки теплового стану людини, яка перебуває в лікувально-профілактичному закладі. Таблиця34 С Критерії теплового стану людини, що перебуває в лікувально-профілактичному закладі творення оптимальних параметрів температурно- вологісного режиму лікарняних приміщень у першу чергу забезпечується організацією раціонального опалення. Для опалення лікарняних будівель, як правило, використовують централізовані (конвекційні або радіаційні) системи з можливістю регулювання та відключення. Як теплоносій у конвекційних системах використовується гаряча вода. При цьому середня температура поверхні нагрівальних приладів має становити 80 °С для палатних відділень, операційних, наркозних, післяопераційних, пологових, реанімаційних залів і палат інтенсивної терапії та 90 °С для решти приміщень лікувально-профілактичних закладів. Недопустимим є розміщення нагрівальних приладів безпосередньо біля внутрішніх стін - вони повинні розміщуватися під вікнами без ніш. У разі використання радіаційних систем опалення, залежно від того, в які конструкції закладено труби із циркулюючим теплоносієм, рекомендується, щоб температура стельових панелей становила 35-45 °С, стінних панелей - 30-34 °С, підлоги - 21- 28 °С. Опалювальні променеві панелі як нагрівальні прилади слід використовувати в операційних, передопераційних, пологових та реанімаційних залах, наркозних, кабінетах електросвітлолікування, опікових та психіатричних відділеннях лікарень, палатах і маніпуляційних для дітей грудного віку, новонароджених та недоношених дітей, в боксах, напівбоксах та палатах для хворих на інфекційні захворювання, приміщеннях для зберігання та приготування препаратів крові, зберігання стерильних матеріалів і приготування лікарських засобів в асептичних умовах, рентгенологічних кабінетах тощо. Велику роль у формуванні спеціального складу повітряного середовища лікарняних приміщень відіграє повітря, яке видихує хворий. Наприклад, доведено, що повітря палати може забруднюватися радоном, який видихують хворі після проведення радіонуклідної мієлорадіометрії, причому за певних умов це забруднення може спричинити навіть санітарну небезпеку. Встановлено, що повітря, яке видихує хворий, доволі часто характеризується надзвичайно високим (у 2-5 разів вищим, ніж у практично здорових людей) вмістом недоокислених органічних речовин. Особливо висока концентрація цих речовин відмічається у повітрі, що його видихує хворий із порушенням окисно-відновних процесів та функцій зовнішнього дихання. Якщо у практично здорових людей окислюваність повітря, що видихується, не перевищує 16-20 мг/м3, то у хворих із захворюваннями ендокринної (цукровий діабет), серцево-судинної та сечовидільної систем вона може досягати понад 150 мг/м3. Тому саме окислюваність повітря визначають як надзвичайно чутливий показник його забруднення органічними речовинами, що поряд із вмістом діоксиду вуглецю та ступенем бактеріального обсіменіння має розглядатися як обов’язковий елемент об’єктивної оцінки стану повітряного середовища палат, операційних, маніпуляцій- них та інших лікарняних приміщень. Як нормативні рівні забрудненості повітря лікарняних палат органічними речовинами рекомендовані наступні орієнтовні значення окислюваності: чисте повітря - до 6 мг 02/м3, помірно забруднене повітря - від 6 до 10 мг 02/м3, забруднене повітря - більше ніж 10 мг 02/м3. Отже, під час проектування та будівництва лікувально-профілактичних закладів слід передбачити наявність відповідних санітарно-технічних пристроїв, які могли б автономно, за заздалегідь створеною програмою, забезпечувати оптимальний мікроклімат і необхідний склад повітряного середовища приміщень, що відповідають специфіці конкретного лікувально-профілактичного закладу. Будівлі лікувальних стаціонарів, за винятком інфекційних відділень та пологових будинків, мають бути обладнані системами припливно-витяжної вентиляції з механічним спонуканням. Лише в окремих випадках витяжна вентиляція з палат може здійснюватися за допомогою індивідуальних вентиляційних каналів, які виключають переміщення повітря у вертикальній площині. В інфекційних відділеннях витяжну вентиляцію необхідно улаштовувати у кожному боксі, напівбоксі та палатній секції окремо з гравітаційним спонуканням та шляхом установлення дефлектора, припливну вентиляцію - з механічним спонуканням та подачею повітря у коридор. В усіх приміщеннях хірургічних та акушерсько-гінекологічних стаціонарів (за винятком операційних та приміщень із спеціальним режимом функціонування), крім припливно-витяжної вентиляції з механічним спонуканням, має влаштовуватися природна вентиляція з використанням кватирок, відкидних фрамуг, стулок та інших пристосувань, що знаходяться у віконних рамах і зовнішніх стінах, або вентиляційних каналів без механічного спонукання повітря. Фрамуги, кватирки та інші пристрої, що забезпечують здійснення природної вентиляції, обов’язково повинні бути оснащені пристосуваннями для їх відкривання та мати захисні сітки від проникнення мух та комах (наприклад, антимоскітна сітка). Архітектурно-планувальні рішення та системи повітрообміну лікарень неодмінно повинні передбачати створення надійних перешкод на імовірних шляхах поширення вну- трішньолікарняних інфекцій. Так, для виключення можливості надходження повітряних мас із палатних відділень, сходово-ліфтового вузла та інших приміщень до операційного блока слід встановити між цими приміщеннями та операційним блоком шлюз, який би затримував повітря. Рух повітряних мас має спрямовуватися із операційних до суміжних з ними приміщень (передопераційні, наркозні тощо), а із цих приміщень - до коридору. В коридорах в обов’язковому порядку необхідно влаштовувати витяжну вентиляцію. Кількість повітря, що видаляється з нижньої зони операційних, має складати 60 %, з верхньої -40 %. Подача свіжого повітря повинна здійснюватися через верхню зону. При цьому об’єм припливного повітря має не менш ніж на 20 % переважати над об’ємом повітря, що видаляється. Необхідно передбачити наявність відокремлених (ізольованих) систем вентиляції для чистих та гнійних операційних, пологових блоків, реанімаційних відділень, перев’язувальних, палатних секцій, а також спеціалізованих кабінетів. Відділення або групи приміщень з порівняною тривалістю робочого процесу, до яких ставляться однакові санітарно-гігієнічні вимоги, здебільшого мають обладнуватися однією централізованою припливно-витяжною системою вентиляції з установленням не менш ніж двох вентиляторів, що працюють як у припливному, так і у витяжному режимах. Для будівель зі змішаною структурою та різними санітарно-гігі- єнічними вимогами до кожної групи приміщень, а також із різною тривалістю роботи допускається встановлення децентралізованої (локальної) системи вентиляції. Об’єм повітря, яке видаляється через витяжну шафу або інші пристрої для локальної вентиляції, слід визначати залежно від швидкості руху повітря у розрахунковому прорізу шафи відповідно до даних, що наведені в таблиці 35. Д Швидкість руху повітря в робочих прорізах витяжних шаф ля витяжних систем приміщень, пов’язаних з процесами видалення у повітря токсичних речовин, необхідно передбачити улаштування резервних вентиляторів, які автоматично вмикаються у разі зупинки основного та мають світлову сигналізацію про свою роботу.
Таблиця35 Здійснювати кондиціонування повітря необхідно в операційних, наркозних, пологових, передпологових та післяопераційних палатах, реанімаційних відділеннях та палатах інтенсивної терапії, в одно- і дволіжкових палатах для хворих з опіками, в палатах для новонароджених та недоношених дітей, у барокамерах тощо. Повітря, що видаляється із приміщень радіологічних відділень з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання, інфекційних відділень, окремих приміщень зуботех- нічних лабораторій та амальгамних необхідно очищувати у спеціальних фільтрах. Конструкція фільтрів та місця їх розміщення мають бути зручними для заміни фільтрувальних елементів внаслідок їх забруднення. Аерозольні фільтри мають бути встановлені безпосередньо у приміщенні, що підлягає кондиціюванню, або поблизу від нього. Рециркуляція повітря в лікувально-профілактичних закладах не допускається. Подавати повітря слід здебільшого до верхньої зони приміщення. В стерильні приміщення (операційні, асептичні, аптечні, пологові) слід подавати повітря ламінарними або слабо турбулентними потоками, в палати-бокси інфекційних лікарень (відділень) - через шлюзи під тиском. Внутрішня поверхня повітроводів систем припливної вентиляції повинна не допускати внесення в приміщення часток матеріалу повітроводу або захисного покриття, які можуть зумовлюватися виникненням захворювань, пов’язаних з їх вдиханням. Крім того, обладнання, призначене для організації припливно-витяжної вентиляції, передусім пристрої для подачі та видалення повітря, а також повітроза- бірні шахти і канали, які прокладаються в землі, мають бути доступними для огляду, очищення, дезінфекції, дезінсекції та дератизації. Забір зовнішнього повітря для систем вентиляції та кондиціонування має проводитися із зони з чистим атмосферним повітрям на висоті не менше ніж 1 м від поверхні землі. Зовнішнє повітря, що подається припливними установками, потрібно очищувати у фільтрах. Повітря, яке подається в операційні, наркозні, пологові, реанімаційні і післяопераційні палати, палати інтенсивної терапії, а також у палати для хворих з опіками шкіри, має очищуватися з використанням бактеріологічних фільтрів. Приміщення, медико- технологічний процес в яких супроводжується виділенням у повітря шкідливих речовин, у разі необхідності мають бути обладнані витяжними шафами, що забезпечують локальну вентиляцію. He менш суттєве значення для організації оптимального гігієнічного режиму в приміщеннях лікувально-профілактичних закладів має раціональне природне та штучне освітлення. Наявність природного освітлення палат, коридорів та більшості інших приміщень стаціонарних відділень є обов’язковою санітарною вимогою. При цьому мають бути забезпечені певні значення коефіцієнта природної освітленості, величини яких наведені в таблиці 36. Улаштування ізольованого штучного освітлення допускається лише у вбиральнях (для хворих при палатах і для персоналу), клізмових, ваннах та душових для персоналу, кімнатах для особистої гігієни, наркозних, передопераційних, апаратних, процедурних та кабінетах дистанційної і внутрішньопорожнинної променевої терапії. Довжина коридору лікарні, який освітлюється природним світлом з двох торців, має бути не більше ніж 48 м. У тому випадку, якщо його довжина є більшою, має бути передбачене розміщення додаткових освітлювальних пристроїв, відстань між якими не повинна перевищувати 24 м, а між першим додатковим пристроєм та вікнами, які розташовані в торці коридору - не більше ніж 36 м.
Таблиця 36 Т | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||