Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
 Скачать 3.48 Mb.
|
|
Примітка: * До окремих у-активних радіонуклідів відносяться у-випромінюючі радіонукліди, середньорічна допустима концентрація яких у повітрі робочих приміщень є меншою ніж 0,3 Бк/м3. Індивідуальний дозиметричний контроль в конкретних для кожного випадку обсягах є обов’язковим для осіб категорії А, серед яких річна ефективна доза опромінення може перевищувати 10 мЗв/рік. У разі проведення індивідуального дозиметричного контролю повинні враховуватися індивідуальні умови опромінення працівників. Допустимі рівні опромінення персоналу категорії Б за індивідуальною ефективною річною дозою не повинні перевищувати відповідних значень, що зазначені вище. Рівень радіактивного забруднення шкіри, особистого одягу та робочих поверхонь встановлюється на рівні 1/10 від відповідних значень для категорії А. З метою попередження потенційного опромінення плоду для жінок дітородного віку (до 45 років), які віднесені до категорії А, вводиться додаткове обмеження опромінення: середня еквівалентна доза зовнішнього локального опромінення шкіри в області нижньої частини живота за будь-які два послідовні місяці не повинна перевищувати 2 мЗв. У разі діагностування вагітності ця доза не має перевищувати 2 мЗв за весь період вагітності. Жінка, яка віднесена до персоналу категорії А та у якої діагностовано вагітність, повідомляє про це адміністрацію підприємства, що в свою чергу, має створити для неї усі необхідні умови праці. Сферу дії НРБУ-97 значно зміцнює та розширює наступний документ: “Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення” (НРБУ-97/Д- 2000), який логічно віддзеркалює найновіші досягнення, накопичені світовим співтовариством у галузі радіаційного захисту від потенційного опромінення, узагальнює останні публікації Міжнародної комісії з радіологічного захисту (МКРЗ) та Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Зокрема, до цього документу введено такі положення, як концепція потенційного опромінення, групи джерел потенційного опромінення, система регламентів, що містить референтні рівні доз і ризиків потенційного опромінення, а також обґрунтована класифікація радіоактивних відходів. Встановлено, що рівень обмежень щодо потенційного опромінення визначають імовірність настання критичної події та величина дози потенційного опромінення. Тому провідними слід вважати наступні принципи протирадіаційного захисту: принцип виправданості: будь-яка практична діяльність, внаслідок якої вельми можливе потенційне опромінення людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не є більш корисною для осіб, що опромінюються, та суспільства загалом, у порівнянні зі шкодою, яку ця діяльність може завдати як нинішньому, так і майбутнім поколінням у зв’язку з можливим виникненням критичної події; принцип неперевищення: усі види практичної діяльності, що підлягають санітарному нагляду, не повинні супроводжуватися перевищенням тих значень доз та імовірностей потенційного опромінення, які регламентуються, і, отже, перевершувати поріг можливих детерміністичних ефектів; принцип оптимізації: імовірність виникнення критичних подій та дози потенційного опромінення, а також кількість осіб, які можуть опинитися у сфері впливу подібних джерел, повинні бути настільки низькими, наскільки це можливо з урахуванням екологічних та соціальних факторів, і передусім, в ході реалізації різноманітних медичних процедур. Залежно від видів та масштабів наслідків реалізації різноманітних критичних подій встановлено 4 групи джерел потенційного опромінення. До першої групи відносять джерела потенційного опромінення, що можуть спричинити опромінення окремої людини або обмеженої групи людей. Реалізація потенційного опромінення від цієї групи джерел є головною причиною “радіаційних нещасних випадків на виробництві”, а також променевих травм серед осіб з населення, що опинилися в ситуації випадкового контакту із загубленими (викраденими) джерелами іонізуючого опромінення. В другу групу включені джерела, що пов’язані з радіаційними аваріями, наслідками яких можуть стати опромінення значних контингентів населення або радіоактивне забруднення об’єктів довкілля. До складу третьої групи входять джерела, реалізація опромінення від яких пов’язана з подіями, що можуть відбутися в майбутньому (в тому числі і у віддаленому) на звільнених від санітарного нагляду об’єктах внаслідок природних аномальних процесів і катастроф, а також ненавмисних вторгнень людини, внаслідок чого під опромінення може підпадати населення, яке опинилося в момент цієї події у полі дії подібного джерела. Цей тип ситуації повинен ураховуватися, передусім, під час проектування сховищ радіоактивних відходів. І нарешті, до четвертої групи відносять особливі випадки використання джерел потенційного опромінення пацієнтів, під час проведення радіорентгендіагностичних процедур у лікувально-профілактичних закладах. Найбільш повно питання реалізації заходів протирадіаційного захисту відображені у виданні ‘‘Основні санітарні правила протирадіаційного захисту України” (ОСПУ), що діють з 01.07.2001 року. Так, згідно з основними положеннями ОСПУ серед великого переліку вимог до організації протирадіаційного захисту передбачено, що проведення робіт із джерелами іонізуючого випромінювання може здійснюватися лише за наявності санітарного паспорта та суворого дотримання адміністрацією підприємства або лікувально-профілактичних закладів відповідних обов’язків, а персоналом категорії А - нормативних вимог. Санітарний паспорт є головним документом Міністерства охорони здоров’я України, який надає право на проведення робіт із джерелами іонізуючих випромінювань та видається територіальним органом державної санітарно-епідеміологічної служби, що має радіологічний відділ. Санітарний паспорт не видається доти, доки на підприємстві не будуть забезпечені всі необхідні умови для виконання радіаційно-гігієнічних регламентів, які передбачені НРБУ-97, НРБУ-97/Д-2000, ОСПУ-ОІ та іншими нормативними документами. Підприємства, приміщення і установи, що призначені для робіт із джерелами, іонізуючого випромінювання у тому числі сховища радіонуклідів, повинні прийматися спеціальною комісією у складі представників державної санітарно-епідеміологічної служби, інспекції Державного комітету з нагляду за охороною праці та державного пожежного нагляду. Комісія складає відповідні акти, в яких мають бути відображені особливості роботи з відкритими та закритими джерелами або пристроями іонізуючого випромінювання. Слід підкреслити, що ліцензія на проведення робіт із джерелами іонізуючого випромінювання видається тільки за наявності санітарного паспорта. Термін дії санітарного паспорта не може перевищувати 5 років. Робота із джерелами іонізуючих випромінювань повинна проводитися відповідно до інструкцій з радіаційної безпеки, в яких викладаються порядок проведення цих робіт, обліку, збереження, видачі і транспортування джерел іонізуючого випромінювання та утримання приміщень, дані щодо засобів індивідуального захисту та охорони праці і безпеки під час роботи з радіонуклідами, заходів щодо попередження, виявлення і ліквідації радіаційних аварій, організації проведення радіаційного контролю тощо. Тому адміністрація підприємства або лікувально-профілактичного закладу несе повну відповідальність за забезпечення радіаційної безпеки виконуваних робіт і зобов’язана: забезпечити одержання санітарного паспорта та ліцензії; запровадити певний порядок допуску до робіт із джерелами іонізуючого випромінювання; підготувати і застосувати технічні, організаційні та гігієнічні заходи, необхідні для забезпечення протирадіаційного захисту персоналу та населення і фізичного захисту джерел іонізуючого випромінювання; проводити навчання, інструктаж і перевірку знань правил радіаційної безпеки, охорони праці та виробничої санітарії, здійснювати постійний контроль за дотриманням персоналом вимог всіх інструкцій і правил; проводити позачерговий інструктаж і перевірку знань правил радіаційної безпеки у разі зміни характеру і класу робіт із джерелами іонізуючого випромінювання; організувати своєчасне проходження персоналом медичних оглядів за встановленою для підприємств або лікувально-профілактичних закладів схемою. Водночас персонал, який відноситься до категорії А: повинен проходити обов’язкові попередні медичні огляди при вступі на роботу та періодичні медичні огляди - не рідше 1 разу на рік; у випадку, якщо в ході проведення періодичного медичного огляду у працівника виявлене захворювання, що має професійно-зумовлений характер, адміністрація повинна забезпечити працівнику прийнятну альтернативну роботу поза сферою впливу іонізуючих випромінювань; має бути допущений до роботи лише після проходження навчання, інструктажу і перевірки знань правил безпеки, охорони праці та виробничої санітарії, цілого комплексу діючих інструкцій тощо; повинен бути застрахований для відшкодування можливого ризику для здоров’я або втрати життя; має дотримуватися норм і правил з радіаційної безпеки, а також вимог інструкцій з експлуатації приладів та захисного устаткування, використання засобів індивідуального захисту і спецодягу; повинен негайно повідомляти відповідальним особам про всі порушення в роботі устаткування або які-небудь інші відхилення від нормального режиму роботи; не має права використовувати будь-які операції, що не передбачені посадовими інструкціями, інструкціями з охорони праці і радіаційної безпеки. Високі вимоги, насамперед з санітарно-гігієнічних позицій, відрізняють нормативи стосовно безпечного здійснення робіт з закритими радіонуклідними джерелами і пристроями та відкритими джерелами іонізуючих випромінювань. Так, виконання професійної діяльності з закритими джерелами іонізуючого випромінювання дозволяється тільки в умовах, передбачених існуючими регламентами радіаційної безпеки та технічною документацією на джерела, яка погоджена з Міністерством охорони здоров’я України. Пристрій, в якому розміщено радіонуклідне джерело, має бути герметичним, стійким до дії механічних, хімічних та температурних чинників, забезпечувати захист відповідно до вимог санітарного законодавства України, мати знак радіаційної небезпеки та відповідати умовам його використання. Конструкція пристрою закрито- го радіонуклідного джерела погоджується з Державною санітарно-епідеміологічною службою Міністерства охорони здоров’я України. У неробочому стані всі радіонуклідні джерела повинні знаходитися у спеціальних захисних пристроях, а пристрої, що генерують іонізуюче випромінювання, мають бути знеструмлені. Для виймання радіонуклідного джерела з контейнера потрібно користуватися дистанційним інструментом або спеціальним устаткуванням. При роботі з джерелами, вилученими із захисних контейнерів, слід використовувати відповідні захисні екрани і маніпулятори. Забороняється торкатися радіонуклідних джерел руками. Приміщення, де проводяться роботи на стаціонарних установках з радіонуклідними джерелами випромінювання, повинні бути обладнанні незалежними одна від одної системами блокування і сигналізації про стан джерела або певних його блоків щодо перевищення режимної потужності дози випромінювання, а також системою телевізійного контролю за джерелом. За відсутності телевізійного контролю мають бути передбачені та розроблені заходи, що заміняють його, які повинні бути погоджені з територіальними органами Державної санітарно-епідеміологічної служби. Якщо стаціонарна установка з радіонуклідним джерелом знаходиться не в стані збереження або завдана потужність дози перевищує гранично допустимий рівень, вхід у приміщення, де розташована установка, має блокуватися. Крім того, у приміщенні для радіонуклідної діагностики має бути передбачений пристрій для швидкого примусового дистанційного переведення установки у стан збереження на випадок відключення електроенергії або виникнення яких-небудь несправностей. У разі використання приладів із закритими радіонуклідними джерелами і пристроїв, які генерують іонізуючі випромінювання, поза приміщеннями або у загальних виробничих приміщеннях необхідно: забезпечити фізичний захист джерела; спрямувати випромінювання у бік землі або у бік, де немає людей; розташовувати джерела якнайдалі від обслуговуючого персоналу та інших осіб; обмежити час перебування людей поблизу джерела; застосовувати пересувне обгородження, захисні екрани та засоби індивідуального захисту; вивішувати плакати, що попереджають про небезпеку, які мають бути помітними з відстані не менше ніж 3 м. Вентиляція у приміщеннях для потужних у-установок і прискорювачів обладнується відповідно до спеціальних санітарних і будівельних правил. При використанні і зберіганні закритих радіонуклідних джерел у кількостях, що призводять до накопичення в повітрі робочих приміщень озону та окислів азоту, а також інших токсичних речовин у кількостях, які перевищують нормативні концентрації, має бути передбачене улаштування постійно діючої системи вентиляції згідно з будівельними нормами і правилами. В інших випадках у разі використання закритих радіонуклідних джерел і пристроїв, що генерують іонізуюче випромінювання, необхідно передбачити улаштування за- гальнообмінної припливно-витяжної вентиляції, як того вимагають будівельні норми і правила. При роботі з закритими радіонуклідними джерелами спеціальні вимоги з радіаційної безпеки щодо обладнання приміщень не передбачені. Слід лише зазначити, що приміщення, в яких здійснюється перезарядження, ремонт і тимчасове зберігання демонтованих приладів та установок, повинні обладнуватися згідно з вимогами щодо робіт з відкритими джерелами 3-го класу. У разі використання установок (апаратів), за межами яких потужність ефективної дози в робочому стані і при збереженні джерела не перевищує ІмкЗв/год на відстані 0,1 м від доступних частин поверхні установки, спеціальні вимоги з радіаційної безпеки до приміщень і розміщення установок також не висуваються. Робоча частина стаціонарних апаратів і установок з необмеженим за напрямком пучком випромінювання має розташуватися в окремому приміщенні (бажано в окремому будинку або в окремому його крилі). Матеріал і товщина стін, підлоги та стелі цього приміщення за будь-яких реальних станів джерела і напрямків пучка випромінювання мають забезпечувати послаблення первинного і розсіяного випромінювання як в суміжних приміщеннях, так і на території підприємства до допустимих значень. На прискорювачах електронів з енергією понад 15 меВ також має забезпечуватися захист від потоків фотонейтронів. Потужність ефективної дози від радіоізотопних приладів, призначених для використання у виробничих умовах, не повинна перевищувати ІмкЗв/год на відстані 1 м від поверхні блоку приладу з джерелом. Пульт керування апаратом (установкою) розташовують в окремому від джерела приміщенні. Вхідні двері до приміщення, де знаходиться апарат, повинні блокуватися з механізмом переміщення джерела або з вмиканням високої (прискореної) напруги таким чином, щоб виключити можливість випадкового опромінення персоналу. Контроль за герметичністю закритих джерел іонізуючого випромінювання здійснюється в обсязі і з періодичністю, яка встановлена державними стандартами і технічною документацією на джерело. Забороняється використання закритих джерел у випадку порушення їх герметичності, а також після закінчення паспортного терміну експлуатації. Поновлення дозволу на його використання видається Державною санітарно-епідеміологічною службою після продовження терміну експлуатації джерела підприємствами, які мають ліцензію на проведення робіт подібного змісту. Потужність ефективної дози за рахунок супутнього невикористаного рентгенівського випромінювання не повинна перевищувати ІмкЗв/годна відстані 0,1 м від поверхні пристрою, при роботі якого воно виникає. Потужність ефективної дози від пересувних, переносних та стаціонарних дефектоскопічних, а також рентгентерапевтичних апаратів з радіонуклідними джерелами не повинна перевищувати 1 ОмкЗв/год на відстані 1 м від поверхні блоку захисту апарату з джерелом. Для рентгенодіагностичних, рентгентерапевтичних і рентгенфлюорографічних апаратів потужність дози на поверхні блоку з джерелом не має перевищувати значень, установлених спеціальними правилами. У разі підводного збереження радіонуклідів повинні бути передбачені системи автоматичної підтримки рівня води в басейні та сигналізації як про його зміну, так і про підвищення потужності дози у робочому приміщенні. Радіонуклідні джерела, що не придатні для подальшого використання, мають бути передані для перероблення на підприємства-виготовлювачі або розглядатися як радіоактивні відходи, своєчасно списуватися і здаватися для поховання у терміни, погоджені з територіальними органами Державної санітарно-епідеміологічної служби. При роботі з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання передбачений значно більший комплекс заходів безпеки, спрямованих на запобігання забрудненню повітря робочої зони, поверхонь у виробничих приміщеннях, устаткування, що розташоване в них, покривів шкіри і спецодягу персоналу, а також об’єктів навколишнього середовища. Залежно від величини мінімально значущої активності на робочому місці, радіонукліди прийнято поділяти на чотири групи: |